Розділ 5

Реймонд поставив чашку з чаєм на стіл і, склавши руки на грудях, глянув на Калі.

— Але ж навіщо ви тут? — спитав він. — Маю сумнів, що ви просто вирішили прогулятися до Феллон-Кріка. Це не те місце, куди приходять випадково.

Калі кинула погляд на Дрейка, немов питаючи, чи варто їй говорити правду. Той ствердно кивнув.

— Ми шукаємо Лаймена Хескелла, — почала Калі. — Божевільного вченого, який проводить експерименти, перетворюючи людей на мутантів. У нього має бути лабораторія за горами. І… — вона трохи зам’ялася. — Заодно я хотіла знайти тебе, тату. Мама казала, що ти можеш бути тут.

Реймонд насупився, почувши ім’я Хескелла.

— Я не чув про Хескелла, — сказав він. — Але те, що він перетворює людей на мутантів, дуже мене турбує.

— Я вже розповів їм про наших, — вставив Коннор, глянувши на батька.

Реймонд поглянув на сина, потім перевів погляд на Калі та її супутників.

— Ви, мабуть, хочете знати докладніше, що тут за мутанти в нас?

— Так, хотілося б зрозуміти, про що йдеться мова, — Калі кивнула.

— Ці мутанти — унікальний випадок, — почав пояснювати Реймонд. — Вони не такі, як дикі, яких ви, мабуть, зустрічали на Пустках. Все сталося наприкінці війни, коли почалася перша хвиля радіації. Ці люди потрапили під її вплив, але залишилися розумними, бо на початку хвороби їм ввели експериментальні ліки. Радіація зачепила лише їхній зовнішній вигляд і трохи здоров’я.

— Що означає «трохи»? — уточнила Калі.

— Вони не старіють, — відповів Реймонд. — Їхні тіла застигли на першій стадії мутації. Вони трохи світяться в темряві, що, напевно, можна вважати бонусом, але дітей вони не можуть мати.

— Зачекайте, — перебив Дрейк, насупившись. — Війна закінчилася 127 років тому. І з того часу світ у руїнах. Ви хочете сказати, що цим мутантам більше 127 років?

— Так, — кивнув Реймонд. — Їм усім не менше 140 років. Десь так. Дітей серед мутантів я не зустрічав. І ніхто не знає, скільки вони ще житимуть. Можливо, вічно.

В кімнаті повисла тиша. Калі та її друзі переглянулися, явно приголомшені почутим.

— Але ж чому про них ніхто не знає? — спитав Кай, першим порушивши мовчання. — Чому їх не зустрічали інші люди?

— Таких мутантів, як у нас, мало, — відповів Реймонд. — Здебільшого вони мешкають тут, у Феллон-Кріку, і в кількох сусідніх поселеннях. Таких самих закритих, як і наше місто. Також вони мають своє власне поселення за горами, де люди не живуть.

— За горами? — перепитала Калі, відчуваючи, як усередині все напружилося. — Але ж за горами одна з лабораторій Хескелла. Це означає, що вони в небезпеці.

Реймонд насупився.

— Якщо Хескелл справді займається своїми експериментами десь поруч, — повільно сказав він, — то так, це загроза. Для всіх. Не лише для мутантів.

Дрейк подався вперед, спершись руками на стіл.

— Нам треба знайти цю лабораторію якнайшвидше. І захистити мутантів, якщо потрібно.

Кивнувши Дрейку, Калі уважно подивилася на батька.

— А чи можемо ми поспілкуватися з кимось із місцевих мутантів? — спитала вона. — Можливо вони щось знають про ситуацію за горами.

Реймонд замислився, постукуючи пальцями по столу.

— Звісно, ​​можете. У нас тут багато мутантів досить відкриті до розмов, якщо не ображати і не провокувати. Щоправда, не всі будуть раді вашій компанії. Серед мутантів є ті, хто тримається окремо, спілкуючись лише зі своїми. Але перш ніж ми підемо до мутантів, в мене є одне питання. Де ви всі збираєтесь зупинитися?

Реймонд кинув погляд на гостей, явно оцінюючи, скільки можна розмістити в себе.

— У мене в будинку є диван у вітальні, але він не розкладається, поміститься лише одна людина. Хоча я б не рекомендував його, він дуже незручний. І ще є диван у кабінеті. Він розкладається, тож двоє легко зможуть там розміститися, — Реймонд подивився на Калі. — Ти можеш залишитися з кимось із своїх подруг. Решті доведеться піти до таверни.

— Я залишуся з Дрейком, — заявила Калі, трохи здивувавши батька. — Він мій хлопець.

Реймонд ледь помітно підняв брову, але нічого не сказав на це. Тільки мовчки кивнув, приймаючи вибір дочки.

— Тоді решта вирушить у таверну сестер О’Муні, — продовжив він. — Таллула й Уна — вони мутанти, дуже товариські та доброзичливі. Одна займається кімнатами, друга тримає бар та кафе прямо в таверні. Вони радо розкажуть вам усе, що знають.

— А чи є ті, з ким краще не спілкуватися? — поцікавилася Ханна, допиваючи чай.

— Є, — відповів Реймонд. — Наприклад, Нора Кейсі та Дарвін Коді. Вони недолюблюють людей. Краще до них не підходити. Я покажу вам їх, коли зустріну.

— Дарвін? — посміхнувся Кай. — Як давній вчений, який дотримувався теорії еволюції?

Реймонд насупився і суворо подивився на нього.

— Краще не жартувати так про Дарвіна, — застеріг він. — Він колись був людиною, і його батьки не могли знати, що одного дня він стане мутантом. Кожен, хто намагався так жартувати, отримував від нього на повну.

Кай кивнув, розуміючи, що Реймонд говорить серйозно.

— Ясно, — пробурмотів він. — Візьму до уваги.

— Добре, — сказав Реймонд, підводячись. — Тоді давайте я проведу вас до таверни, а потім покажу Калі та Дрейку їхню кімнату в будинку.

Усі згідно кивнули. Калі кинула швидкий погляд на Дрейка, відчуваючи, як її серце б’ється від суміші хвилювання та втоми. Ще вранці вона не знала, чи знайде тут батька, а тепер у неї з’явився не тільки батько, а й брат. А ще мутанти. Розумних мутантів ніхто з них не очікував зустріти.