Розділ 2

На підході до Феллон-Кріка група зупинилася біля кордону лісу, щоб вирішити, як краще увійти до міста. Їхні роздуми перервав звук шарудіння в кущах.

— Хто там? — насторожено спитав Дрейк, скинувши зброю.

З-за дерев вийшов хлопець років чотирнадцяти, з кошиком у руках, повним грибів. Він злякано завмер, побачивши перед собою озброєних людей.

— Гей, не стріляйте! Я просто збираю гриби! — вигукнув він.

Калі опустила зброю і заспокійливо підняла руки.

— Ми не збираємося завдавати тобі шкоди. Ти з Феллон-Кріка?

— Так, — відповів хлопець, обережно дивлячись на них. — А ви хто?

— Мандрівники, — відповів Дрейк. — Ми прямуємо до вашого міста. Це безпечне місце?

— Так, безпечне, — кивнув хлопець, трохи розслабившись. — Але всіх перевіряють на вході. Якщо ви не ховаєте нічого забороненого і не збираєтеся влаштовувати неприємності, вас пропустять.

— Що саме заборонено у вашому місті? — уточнив Кай.

— Вибухівка, гранати і таке інше, — пояснив хлопець. — Все інше можна.

У Калі, дивлячись на хлопця, з’явилось дивне відчуття, ніби вона вже зустрічала його раніше. Він когось їй нагадував.

— Як тебе звуть? — спитала вона.

— Коннор, — відповів він.

— Ти давно живеш у Феллон-Кріку? — продовжила вона розпитувати.

— Усе життя, — знизав він плечима.

— Ти знаєш усіх, хто живе у місті? — спитала Калі, насупившись.

— Тих, хто давно тут мешкає, так. А новеньких не всіх, хоч їх не так вже й багато, — відповів Коннор, спантеличено дивлячись на неї.

Калі зробила паузу, перш ніж поставити наступне запитання:

— У Феллон-Кріку живе людина на ім’я Реймонд Картер?

Коннор застиг, ошелешено дивлячись на неї.

— Чому ти питаєш? — нарешті промовив він.

— Тому що це мій батько, — прямо відповіла Калі. — Мені сказали, що він має бути тут.

Обличчя Коннора витягнулося від подиву.

— Реймонд Картер — твій батько?

— Так, — підтвердила Калі, не розуміючи, чому Коннор так здивувався.

Коннор повільно поставив кошик із грибами на землю і уважно подивився на неї.

— Ти що… моя сестра?

Тепер настала черга Калі дивуватися.

— Що?..

— Реймонд — і мій батько теж, — пояснив Коннор.

Спостерігаючи за цією сценою, Кай не зміг утриматися від саркастичної репліки:

— Куди не прийдемо — скрізь ти родичів знайдеш! Калі, у тебе випадково в сусідньому місті кузени не завалялися?

— Замовкни, — буркнула Ханна, стукнувши його по плечу.

Дрейк глянув на Коннора. Зараз не було часу на сімейні розмови, потрібно було пробратися в Феллон-Крік.

— Ти відведеш нас до міста?

— Так, але… це все так дивно, — сказав Коннор, похитавши головою. — Гаразд, ходімо, але не забувайте, що у Феллон-Кріку чужинців перевіряють.

Калі дивилася на Коннора, не знаючи, що відчувати. Тільки одне було зрозуміло — вона мусила якнайшвидше побачити батька.

Біля самих воріт Феллон-Кріка Коннор раптом завмер і кинув швидкий погляд на своїх нових знайомих.

— Щось не так? — спитала Калі, помітивши його вагання.

Коннор зітхнув, не знаючи, як правильно все пояснити:

— У нашому місті… є свої нюанси.

— Що за нюанси? — Калі насупилась.

Хлопець зам’явся, але під натиском її погляду неохоче відповів:

— У Феллон-Кріку живуть… ну… не зовсім звичайні люди.

Кай хмикнув.

— Це що за загадки такі? Просто кажи, як є.

Коннор відвів погляд, явно не горячи бажанням обговорювати це, але нарешті здався:

— У нашому місті живуть мутанти.

— Мутанти Хескелла? — насторожено спитала Калі.

Коннор похитав головою:

— Не знаю ніякого Хескелла. Але так, в нас живуть мутанти. Тільки вони… інші. Вони не дикі й не агресивні. Вони розумні. Як ми. Просто виглядають… ну не дуже.

Дрейк недовірливо підняв брови.

— Розумні мутанти? У місті?

— Так, — відповів Коннор. — Вони мирні. Допомогли нам облаштувати місто, а ми допомогли їм вижити. У нас тут ніхто нікого не чіпає. Живемо в гармонії.

Сільвія задумливо подивилася на Коннора:

— Це дивно. Адже ми зустрічали тільки диких мутантів. Розумних ніколи не бачили.

— Залишки розуму й мовлення деякі дикі мутанти все ж мають, — додав Аарон. — Інакше вони б не вижили. Але вони все одно агресивні та небезпечні. Як тварини, а не як люди.

— А тут прямо мирна громада мутантів? — пирхнув Кай, не вірячи, що таке можливо. — Цікаво.

Коннор нічого не відповів, тільки подав знак охоронцям на вежі. Ті кивнули й повільно почали відчиняти масивні ворота.

— Не забувайте, — нагадав Коннор, перш ніж увійти до міста, — мутанти такі ж жителі Феллон-Кріка, як і ми. Не завдавайте їм шкоди.

Калі лише кивнула у відповідь, але нічого не сказала. Коли група увійшла до міста, охоронці біля воріт зупинили їх для перевірки.

— Жодної вибухівки, гранат чи іншої гидоти? — суворо запитав один із них, уважно оглядаючи рюкзаки.

— У нас є тільки зброя для самооборони, — відповів Дрейк, дозволяючи себе перевірити.

— Все чисто, — підтвердив інший охоронець після перевірки. Він уже збирався сказати ще щось, але Коннор його перебив:

— Усе гаразд, я їх проінструктував. Ходімо, — сказав він, підзиваючи групу і прямуючи у бік будинків.

Охоронці переглянулись, але нічого не сказали.

Група рухалася за Коннором, з цікавістю розглядаючи укріплене місто зсередини. Калі роздивлялася перехожих, вишукуючи серед них мутантів. Але поки що жоден їм не зустрівся. Та вона не сумнівалася — зовсім скоро вона познайомиться з ними ближче. І це буде надзвичайне знайомство.