Розділ 1

Через три дні після повернення в Сховище 17 група зібралася в кабінеті доктора Мейсона. На столі перед ними лежали мапи та записи про три лабораторії Хескелла, які вдалося знайти завдяки Кейрі.

— Лабораторія на заході найближча до Евергрея, — сказав Дрейк, показуючи на мапу. — Хескеллу не треба було б далеко йти, аби втекти.

— Так, але захід — це дуже очевидно, — заперечив Кай. — Я пішов би на його місці на схід. Там майже безлюдні землі, мало поселень. Ніхто не помітить, якщо він розпочне там свої експерименти.

Калі похитала головою, вказуючи на північ.

— Ні, він, швидше за все, вибрав лабораторію в горах, поряд із Феллон-Кріком. Гори — це ідеальне місце, щоб сховатися. Лабораторія там буде майже недосяжною.

— А це не тому, що, за словами твоєї матері, там може бути твій батько? — Дрейк примружився, дивлячись на неї.

Калі напружилася, але швидко взяла себе в руки.

— Так, я хотіла б його знайти. Але це не означає, що я роблю вибір, ґрунтуючись лише на особистих бажаннях. Ти сам знаєш, що гори — найкраще місце для укриття.

Суперечка тривала, поки Мейсон нарешті не підняв руку, вимагаючи тиші.

— Досить. Ми всі хочемо одного — знайти Хескелла. Ви поїдете до Феллон-Кріку. До інших лабораторій вирушать інші команди. У нас достатньо людей для цього.

Група замовкла, усвідомлюючи, що сперечатися далі марно.

— Згоден, — Дрейк підвівся з-за столу. — Дякую, докторе Мейсоне.

— Тільки не підведіть, — кинув Мейсон, проводжаючи їх поглядом.

Коли вони вийшли з кабінету, Дрейк тяжко зітхнув, але потім все ж посміхнувся.

— Ну що, знову в бій?

— Знову, — відповіла Калі з легкою усмішкою.

— Цього разу ми не впустимо Хескелла, — додав Кай, уже подумки плануючи майбутню експедицію.

Всі розуміли, що попереду на них чекає непростий шлях, але в повітрі вже витала впевненість, що вони обрали правильний напрямок.

Ранок почався з метушні. Група, зібравши припаси, перевіривши зброю та спорядження, завантажилася у велику містку вантажівку. Кай сів за кермо, а решта розсілася всередині, обмірковуючи, що на них чекає попереду.

— П’ять днів шляху, якщо не буде проблем, — сказав Кай, заводячи машину. — А проблеми у нас, як завжди, будуть.

— Навіть якщо будуть, ми впораємося, — відповів Дрейк, зручніше влаштовуючись на сидінні.

Перші години шляху пройшли спокійно. Вантажівка їхала старими дорогами, що петляли серед золотистих лісів. Сонце, що ховалося за хмарами, лише зрідка гріло їх своїми променями. Калі, сидячи поруч з Каєм, тримала планшет із навігацією, звіряючись із координатами.

— Думаю, в довоєнні часи тут було жваво, — зауважила Ханна, дивлячись на зруйновані будівлі біля дороги.

— А тепер тільки ми й дороги, — відповів Кай з посмішкою.

Надвечір вони зупинилися в покинутому селищі, ретельно перевіривши місцевість. Переконавшись, що нікого немає, вони розвели невелике багаття. Ніч пройшла спокійно — жоден мутант чи рейдер їх не потривожив.

На другий день шляху група зіткнулася із першою проблемою. Дорога виявилася заблокованою — старі дерева, що впали від вітру, перегородили їм шлях, а з обох боків ріс густий ліс.

— Об’їхати не вийде, — заявив Кай, зупиняючи вантажівку.

Група почала розчищати дорогу: Калі та Дрейк пилили гілки, Кай, Аарон та Ханна тягали їх убік. Сільвія, залізши на дах вантажівки, оглядала околиці.

— Надто тихо, — зауважила вона. І ледве договорила, як здалеку почувся шум двигуна.

Невдовзі на дорозі з’явилася стара, пошарпана машина, в якій сиділи рейдери.

— Веселощі починаються, — сказав Аарон, піднімаючи гвинтівку.

Перестрілка була запекла, рейдери не відступали, поки не втратили кілька людей. Помітивши, що ситуація змінюється не на їхню користь, вони здали назад і втекли. Група повернулася до усунення завалів і через кілька годин вони нарешті змогли розчистити дорогу.

— Втратили пів дня, — пробурчав Кай, сідаючи у вантажівку.

Що далі вони просувалися, то гіршими ставали дороги. Старий, поритий ямами асфальт змінився ґрунтовою дорогою. Вантажівка кілька разів ув’язала в багнюці і доводилося її штовхати.

— Може, краще було піти пішки? — пожартував Аарон, тяжко дихаючи.

— І дістатися до Феллон-Кріка за місяць? — Кай не оцінив його жарту.

Надвечір п’ятого дня вони вибралися з густих лісів на більш відкриту місцевість. Поля тяглися до самого горизонту, а осіннє повітря пахло прілим листям.

— Феллон-Крік уже близько, — сказав Дрейк, звіряючись із мапою.

Але природа підкинула їм ще одні труднощі: сильна злива розмила дорогу. Їм довелося шукати обхідний шлях, що зайняло ще кілька годин.

На світанку сьомого дня група нарешті дісталася околиць Феллон-Кріка. Це було укріплене місто, як їм і розповідали. На високих бетонних стінах виднілися вежі для спостереження. Схоже, просто так сюди не пройти і навіть неможливо не зазирнути, що коїться за стінами.

— Серйозне у них укріплення, — зауважив Аарон, вказуючи на стіну навколо. — Не слід поспішати. Хто знає, що там усередині…

Група зупинилася за кілька кілометрів від міста, в лісі, сховавшись серед дерев та пагорбів. Залишивши вантажівку, вони почали оглядати околиці, вирішуючи, як підійти до міста. Калі та Дрейк обстежили місцевість, звіряючись із мапою.

— Ми не можемо просто під’їхати та попросити нас впустити. Потрібно розібратися, хто там проживає, — сказав Дрейк. — Якщо Хескелл перебуває тут, він міг промити мізки і жителям Феллон-Кріка.

— Згоден, — додав Кай. — Якщо це не звичайне місто, а добре захищена територія, ми можемо отримати проблеми із місцевими.

— Спочатку давайте перевіримо, чи тут немає людей поблизу, — запропонувала Сільвія, уважно оглядаючи дорогу. — Може, ми знайдемо будинки неподалік.

За кілька годин їм вдалося вивчити околиці та зрозуміти, що будинків поряд із Феллон-Кріком немає.