Глава 23

Отець Саймон Вільямс не став витрачати дарма час після своєї короткої телефонної розмови зі своїм довіреним шпигуном та агентом, з яким він працював вже багато років. На щастя подорожував священник завжди з мінімальною кількістю речей. 

Кілька днів тому, коли він тільки покидав місто, остерігаючись можливих дій мафії в його бік, це вкотре неабияк йому допомогло і значно полегшило усе. Так само як і зараз, коли чоловікові, вочевидь, необхідно було якомога скоріше повернутися назад.

Звісно, він усвідомлював, що це ризиковано і може обернутися проти нього у будь-яку мить. Втім, йому було не звикати, а от ті, хто лише починав свій шлях у протистоянні мафії, могли опинитися у набагато більшій небезпеці. І Отець Вільямс не міг не прийти на допомогу.

За кілька годин священник вже був там, де треба. Його давня звичка сканувати увесь простір навколо себе так, щоб цього не помітили люди навколо, зараз додавала йому впевненості. За ним ніхто не йшов слідом і не спостерігав. Можливо, мафія просто ще не в курсі, а можливо його постать зараз не була для них такою вже загрозливою, аби вдаватися до якихось дій щодо нього. Він відчував лише одну присутність, та вона його не бентежила, лише навпаки – заспокоювала. Це була присутність Лео, того самого шпигуна, з яким він постійно тримав зв’язок.

Звичним і спокійним кроком Отець дійшов до скверу перед собором. Сестра Анжеліка привітно усміхнулася, щойно побачила його.

— Ви напрочуд швидко повернулися, Святий Отче. — промовила монахиня.

— Справи змусили. — спокійно відповів їй Саймон, з легкою доброзичливою усмішкою на обличчі.

— Про Вас тут запитували. 

— Справді? Хтось із пастви?

— Ні-ні, цього чоловіка я тут раніше не бачила.

Святий Отець насупився. Це могло бути поганим знаком.

— Він назвався? Казав, що саме йому від мене потрібно, чи чого він шукає?

— Сказав, що йому потрібна Ваша підтримка. Здається, він хотів прийти на сповідь до Вас. Я не знала коли Ви повернетесь, тож не змогла призначити це на точний час. Втім, цей чоловік казав, що прийде ще ввечері. Здається, допомога йому і справді необхідна.

— Дякую, що сказали, сестро. Будь ласка, дайте мені знати, якщо він прийде.

Сестра Анжеліка з розумінням кивнула, і не стала більше затримувати Отця Саймона.

Священник пройшов до свого робочого кабінету. Невелика дорожня валіза була відставлена в сторону, вочевидь забута на певний час, допоки Саймон не розбереться із рештою своїх справ, що були набагато важливішими зараз.

— Здається, я дещо втрачаю свою пильність, Отче. Я не знаю, що це за людина питала про Вас. — долинув голос звідкись звисока, немов з-під даху.

— Не варто турбуватися про це, Лео. Про відвідувача я подбаю. Зараз мене набагато більше цікавить решта поді й. Що тобі відомо?

— Точно знаю, що це буде центральна площа.

— Даріусові потрібна увага.

— Для нього це радше демонстративність. Такий собі урок для решти.

— Що ще знаєш?

— Вони заледве лишать їм можливість вибратися звідти живими. Усе зроблено так, аби цього не сталося.

— Ти зможеш про це подбати? Так щоб і самому не занадто ризикувати.

— В мене вже є кілька ідей і планів. Решту придумаю на місці, якщо достатньо швидко зорієнтуюся.

— Про що це ти? — Отець Вільямс насупився. Йому дуже не хотілося зараз почути чергову неприємну новину, особливо якщо вона стосувалася можливого розкриття Лео.

— Їх план передбачає маскування. І можливо переодягання. — голос Лео і досі був спокійним та рівним, однак священник майже відчував як його співрозмовник намагався вгадати дії суперника вже зараз, поки вони розмовляли.

— Гадаєш, нас чекає гарно розіграна підстава?

— Не можу сказати точно. Ймовірно це лише для загального камуфляжу їх агентів. Я не встиг пробратися всередину того приміщення, де вони все це готували. — Лео був розчарований у тому, що не мав достатню кількість деталей і не мав повної картини того що відбувається. Отець Вільямс відчував це.

— Ти зробив більше ніж достатньо для цього. Щоб не вигадала мафія, ми з цим зможемо впоратися. Твоїй реакції на всі ці події я довіряю.

Знову дзенькнула на підлогу монетка з тим самим знаком у вигляді музичної ноти. Лео пішов далі і їх діалог був завершений. Отець Саймон вже давно звик до таких їхніх балачок. Він був одним із небагатьох, хто знав як насправді виглядає Лео, та все ж навіть із ним чоловік не надто довіряв стояти прямо перед ним. Будь-де, у будь-якій схованці, що ховала його від решти людей, Лео було комфортніше, і Саймон Вільямс не нарікав. Йому було головне, що Лео справно виконував свою роботу, і був його очима і вухами по всьому місту. До того ж так його ніхто навіть випадково не зможе помітити поряд зі священником, і здогадатися про всі дії Святого Отця. Це вже багато років було його перевагою і неабиякою допомогою у будь-яких справах, особливо у такому двогранному місті як Пайора.