Глава 21

Позолочений годинник щойно пробив годину дня. Даріус розмірено постукував ручкою по столу в якомусь дивному повільному неквапливому такті. Двері коротко й повільно відчинилися, пропускаючи всередину Лоренцо. Даріус мовчки зігнув одну брову в німому запитанні. Його довірена людина зрозуміла все без слів. Йому не було потреби чекати, поки Даріус озвучить своє питання вголос.

— Все готове. Залишилось лише відібрати акторів-кандидатів на наш план. Але все буде відмінно.

Даріус нічого не сказав у відповідь. Лише мовчки підвівся. Лоренцо мовчки повернувся до дверей, прямуючи в бік виходу на двір. Даріус пішов за ним.

— Сподіваюся, ти продумав абсолютно всі й навіть найменші дрібниці. — ґмикнув Даріус, поки вони йшли.

— Звичайно. Ми передбачили абсолютно все, що тільки було в наших силах, і наші агенти готові до будь-якого варіанту розвитку подій.

— Медики?

— На місці. Вони підтвердять смерть, перш ніж ми дозволимо собі видихнути з полегшенням.

— Їм краще добре знати свою справу.

— Ми відбирали найкращих. Для кращих і більших гарантій.

— А вони не будуть балакати зайвого?

— Дехто з них уже давно працює на нас, про решту ми подбали. Дали їм вагомі аргументи мовчати. Навіть якщо вони вирішать піти нам всупереч — ми з ними розберемося.

— Лише без зайвих жертв. Не хочу додаткових питань щодо наших дій з боку пересічних мешканців. Ми й так уже надто багато запитань їм даємо із цього приводу.

— Все буде потай, якщо дійде до крайніх заходів. — кивнув Лоренцо.

— Чудово. А що там наш друг із модельного будинку?

— Наш адвокат уже працює з ним. У поліції звісно, багато запитань щодо цієї зброї, яку ми їм підклали за вашим наказом, але це не проблема для нашого адвоката. Наші люди уважно стежать за цією справою.

— Про зброю теж слід потурбуватися. Вона, хоч і підроблена, але мені не хочеться це все там залишати. Воно ще може знадобитися.

— Ми вивчаємо можливості їхнього переміщення на наші склади. Поки що є кілька планів.

— Постарайтеся зробити так, щоб він був один, максимально ефективний і якнайшвидше. Мій терпець не нескінченний.

— Все буде зроблено.

Обидва чоловіки вийшли на площу міста, залишивши один із будинків, що тут стояли. Даріус уважно озирнувся. Йому вистачило короткого погляду щоби помітити близько десятка своїх людей на площі, кожен із них був зайнятий своєю справою, нехай навіть деякі заняття і виглядали більш ніж дивно. 

Наприклад, один із працівників уважно оглядав кожен каналізаційний люк і запаював його зварюванням при необхідності. В кишені робочого одягу виднілася заздалегідь підготовлена квитанція від нібито мерії міста, з наказом про необхідність зварювальних робіт. Це було лише способом перестрахуватися на випадок, якщо випадкові патрульні виявлять завеликий інтерес до такого дивного дійства.

— Ми вирішили вивчити всі можливості для можливої втечі цих двох із будинку мод на цьому місці й виключити їх усі. — пояснив Лоренцо, коли Даріус повернувся до нього з німим запитанням. 

Чоловік задоволено кивнув, після чого шкірою відчув, що щось не так. Було відчуття стеження. За ним хтось спостерігав. Чоловік без вагань миттю витяг пістолет і різко розвернувшись вистрілив у той бік, де він відчував, що хтось вирішив підглянути за його діями.

Гуркіт пострілу гулкою луною розлетівся площею, миттю перелякавши перехожих, але фон Дрейк навряд чи звернув на це хоч якусь увагу. Його погляд був прикутий до зовсім іншої точки. Куля увійшла до стіни найближчої будівлі, але нічого не сталося. Ні натяку на рух від того, хто мав би відсахнутися від цього пострілу. 

Чоловік насупився. Він був впевнений, що точно знав, що там хтось буде, але все вказувало на зворотне.

Кілька секунд була мертва, але вкрай напружена тиша, фон Дрейк уважно вдивлявся в кожну деталь будівлі перед ним. Ні руху у вікнах, ні когось хтось вийшов би з дому, ні якихось шумів, які вказували б на те, що там і справді хтось був.

— Треба ж. Невже моє чуття мисливця раптово вирішило дати збій. — задумливо хмикнув Даріус, ховаючи пістолет під свій вельветовий піджак. — Цьому місту давно не вистачало невеликого струсу на зразок цього. — спокійно знизав плечима чоловік. Лоренцо лише мовчки спостерігав за тим, що відбувається, звично не ризикуючи запитувати фон Дрейка про його дії.

Даріус тим часом спокійно попрямував у бік найближчих дверей, до одного з будинків праворуч від нього. Усередині було щось подібне до театральної гримерної та костюмерної одночасно, всюди лежали комплекти одягу, елементи чоловічого та жіночого гардеробу, засоби для макіяжу, кілька перук, шиньйонів та інших інструментів. На дзеркалах для гриму було прикріплено багато фото, газетних вирізок чи ілюстрацій, подібних до тих, що роблять під час створення ескізів нової моделі якогось вбрання. Усі ці фото і замальовки стосувалися лише двох людей – Дункана та Ванесси.

Чоловік пройшовся з однієї кімнати будівлі в іншу, уважно стежачи за працівниками, його агентами й за процесом роботи в цілому, переконуючись, що все йде за планом. Тільки після того, як він переконався, що все гаразд, фон Дрейк знову вийшов на площу. Лоренцо покірно й мовчазно йшов за ним.

— Ось тут. — коротко промовив фон Дрейк, зупинившись на самому центрі площі. — Нехай усе станеться саме тут. Їхня смерть послужить уроком для всіх, і я хочу, щоб усі це бачили.

— Так і буде. — коротко запевнив його Лоренцо.

— Постарайтеся. — холодно відповів Дрейк. — Я не терплю проблем на своєму шляху, а ці двоє вже стають певним ризиком, і в найближчому майбутньому можуть непогано сплутати мені карти. Жодних помилок чи недоглядів.

— Як накажете. — знову кивнув Лоренцо. Даріуса така мовчазна покірність більш ніж задовольнила, і він продовжив свій неспішний променад площею, розглядаючи все навколо. Його як і раніше не залишало почуття, що за ним хтось спостерігає, але зараз чоловіка, очевидно, значно більше цікавила центральна площа та всі її деталі та частини, ніж це дивне почуття.