Глава 20

Більшість співробітників після свого несподіваного й дещо дострокового звільнення відразу попрямували назад додому. Лише деякі виявили бажання залишитися ближче до відділку, посилаючись на можливість того, що поліції може ще щось від них вимагатись, і їм не хочеться все це розтягувати. 

Але Ванесса підозрювала, що справа була куди простішою. Їм просто не терпілося дізнатися, чим це все закінчиться й обернеться для Фрідріха, і як чоловік вибереться сухим із води, якщо взагалі йому це вдасться. Зрозуміло, про те, що в Лоуренкрафта вже був адвокат ніхто не знав.

— Не можна їх у цьому звинуватити. — міркувала вголос дівчина, поки вони з Дунканом йшли до найближчого кафе, сподіваючись випити кави, і як слід усе обговорити, а заразом і вирішити, що їм робити далі.

— Правду кажучи, я навіть частково хочу до них приєднатися. Тобі хіба самій не було б легше, якби мерзотника посадили? — відповів Дункан.

— Думаєш, його можуть за це посадити?

— Хотілося б.

— Не думаю, що це станеться.

— Чого така невпевненість?

— Вони ж не такі дурні. Мафія, я маю на увазі. Невже вони стали б так необережно дозволяти одному з їхніх людей опинитися у в’язниці?

— Думаєш, вони можуть щось зробити, щоб його не посадили?

— Або зробити щось після того, щоб швидко його звідти витягти. Це здається мені більш логічним. Але, якщо чесно, я не знаю. Нічого зараз точно не зможу сказати, усе надто заплуталося.

— І не кажи. Звідки в цьому будинку узявся взагалі підземний поверх? І так, щоб ніхто не знав.

— А як гадаєш, скільки Фрідріх уже працює на підпільників?

— Навіть припускати боюся. А чому ти спитала?

— Може, цей підземний поверх був збудований ще тоді, коли він тільки почав на них працювати?

— І навіщо їм це?

— Хтозна навіщо вони могли це використати. — знизала плечима Ванесса. Дункан аж зіщулився. Неприємно було думати, що просто в тебе під ногами на роботі могло відбуватися казна-що, а ти про це навіть не знав.

— Або поверх збудували ще під час зведення всього будинку загалом. — продовжував міркувати хлопець.

— А потім його просто забули додати до плану?

— Можливо. Або ці мерзотники зрозуміли, що підземний поверх можна використовувати й підмінили документацію, приховавши цей поверх із плану, щоб ніхто не дізнався.

— Але тоді дивно, що вони залишили кнопку ліфта незайманою. Раптом хтось натиснув би й випадково все б дізнався.

— Може, і натиснув. — на обличчі Дункана чітко прочиталося, як його раптом ніби осяяло.

— Ти про що?

— Що, якщо це і є причиною зникнення Еріка?

— Думаєш…

— Він часто користувався ліфтом, і робота в нього була не найлегша. Що якщо він помилково натиснув не ту кнопку, усе з’ясував, але ті хлопці його прибрали?

— Переконливо та логічно. Але тоді постає інше питання.

— Яке?

— А ми тоді, чому й досі живі?

— Що, вибач?

— Сам подумай. — якщо вони так старанно оберігають свій секрет і все, що стосується їхньої діяльності, що готові вбити будь-кого, й саме це сталося з Еріком — чому з нами не вчинили так само?

— Може, вони просто не знають. — припустив хлопець. Але ідея звучала надто неправдоподібно.

— Думаю, скандал зі зброєю — трюк.

— Який ще трюк?

— Щоб нас зупинити чи хоча б перервати. Тоді все логічніше, хіба ні? Зброю поклали туди саме для цього, а так її б там, ймовірно, ніколи й не було б.

— Але тоді чому нас відпустили? Хіба вони не повинні були б тиснути на поліцію якомога сильніше, поки ті не посадять нас усіх на довічне чи щось на зразок того?

— Не питай у мене того, на що я не можу відповісти. — втомлено зітхнула дівчина. — Я і так уже перестала взагалі щось розуміти.

— Як і всі ми, так чи інакше. — не менш стомлено погодився з нею Дункан.

Від розмови їх перервав той факт, що друзі вже дійшли до їхньої улюбленої кав’ярні. Дункан відчинив двері й пропустив Ванессу першою, після чого попрямував одразу за нею.

Людей майже не було, тільки парочка людей, які читають газети чи журнали біля вікна. Замовлення прийняли швидко. Молода дівчина років 20, що стояла за прилавком, миттю впізнала гостей і відразу висловила своє співчуття з приводу всієї ситуації, запевнивши їх, що щонайменше половина району, якщо не більше, не вірить у те, що хтось із них може бути винен, або хоч якось причетний до того, що трапилося. Друзі подякували дівчині за ці слова підтримки, поки та квапливо намагалася приготувати та віддати замовлення.