Глава 19

У церкві було тихо. Це було дивно. Отець Саймон Вільямс звик до того, що тут бувало досить мало людей, але щоб зовсім нікого в день, коли навпаки — людей завжди вистачало… 

Це було дивно.

Ніхто з монахинь теж не знав, у чому річ, усі лише здивовано розводили убік руками, коли священник питав їх про це. Нарешті, настав час Отцю Саймону скористатися своїми методами.

У найдальшому закутку церкви була маленька і вкрай непомітна на вигляд кімнатка. Багато хто про неї навіть не знав або просто забув — настільки незначною і скромною вона була. Постійно нею користувався лише сам священник, посилаючись на необхідність перебування на самоті для відновлення душевного спокою та внутрішньої рівноваги.

Переконавшись, що поблизу нікого немає і ніхто не зміг би нічого ні підслухати, ні піддивитися, священнослужитель зачинив двері на ключ за собою.

— Я знаю, ти тут. — спокійно промовив чоловік, не дивлячись нікуди конкретно. Його співрозмовник слухав і був тут — він це добре знав та відчував.

— Прийшов, як тільки дізнався. Листом не ризикував. — відповіли звідкись зверху. Через химерну луну, що панувала в кімнаті, неможливо було вгадати, звідки саме йшов звук, але Саймона це анітрохи не бентежило.

— Що відбувається?

— Скандал із будинком мод «Virtus et decorus».

— А в чому річ?

— На підземному поверсі під будинком знайшли нелегальний склад із цілою купою ящиків із незареєстрованою зброєю. Усе місто тільки про це й гуде.

— Підземний, кажеш?

— Адже ми обидва розуміємо, що тут до чого насправді.

— Звісно.

— Зізнаюся, я співчуваю там людям. Вони не винні.

— Погоджуюся.

— Ми можемо щось зробити?

— Я спробую допомогти їм. А ти поки не втручайся. Нехай усе залишається так, як є. Якщо мені щось знадобиться — я дам тобі знати.

— Тоді продовжу спостерігати. Мені вже майже цікаво дізнатися, до чого це все веде.

— Другі очі мені не завадять. — погодився пастор. — Моє втручання вони явно не надто оцінять, а про прихильне прийняття і не варто говорити. Мабуть, я на якийсь час покину місто після цього.

— За місто не турбуйся. Я зроблю все, що буде потрібно.

— Я не маю сумніву в цьому.

На центр підлоги звідкись зверху випала маленька паперова фігурка у вигляді білої маски. Співрозмовник пастора пішов. 

Священник звичним жестом підібрав крихітну фігурку й поклав до себе в кишеню, перш ніж швидким кроком покинути церкву й попрямувати в бік поліційної дільниці, яка була розташована найближче до будинку мод, здогадуючись, що шукати слід саме там. Пастор добре розумів, що ті, хто все це влаштував, не стали б ризикувати й не витрачали б час даремно. Навіть якби це був час на дорогу від ділянки до місця передбачуваного злочину.

Натовп швидко підказав настоятелю храму міста, що він у вірному місці. Звісно ж, допитливих охочих стати свідками чогось, вочевидь, дуже цікавого, було більше ніж достатньо, навіть посеред робочого дня. Люди розступалися, коли бачили його, пропускаючи вперед, не бажаючи здатися невігласами, або прогнівати священника, нехай навіть мало хто вірив у те, що це можливо.

— Чи можу я поговорити з комісаром щодо справи стосовно затримання співробітників будинку мод? — ввічливо попросив Отець Вільямс, як тільки підійшов до чергового поліціянта. Той здивувався появою пастора, та ще і його бажанням виявити якесь залучення до цієї справи, але не зміг знайти в собі сили, щоб відмовити, поважаючи авторитет та репутацію священника у цьому місці. Він лише мовчки вказав на потрібні двері. Батько Вільямс ввічливо подякував полісменові за допомогу й попрямував у вказану сторону.

Комісар сидів за столом, заповнюючи черговий звіт про справу, яку він якраз усе ще вів, коли двері відчинилися, пропускаючи всередину священнослужителя церкви. Детектив був частиною його постійної пастви, і така поява його здивувала.

— Святий Отче, не сподівався Вас тут побачити. Щось трапилося?

— Не зовсім. Я тут аби поговорити щодо цієї несподіваної справи зі зброєю під будинком мод.

— Не думав, що і Вас це також зацікавить.

— Мене завжди цікавить, чи точніше сказати турбує, коли невинних людей звинувачують у тому, чого вони не робили та ще й коли їм це загрожує чимось серйозним на зразок тюремного ув’язнення.

— А ви вважаєте, що вони невинні?

— Переконаний у цьому. У всякому разі, більша їх частина. Ти й сам віриш, що ці люди могли б бути на таке здатні?

— Не дуже, правду кажучи. Й у Ваших словах є сенс, Святий Отче, але й Ви мене зрозумійте. Я зв’язаний протоколом дій, яким повинен слідувати. Навіть якби я і хотів, я не можу просто так взяти й відпустити їх усіх. Не коли в мене на складі ведуть облік пари десятків ящиків зі зброєю, яку ми там знайшли.