Глава 16

Як і було обіцяно Фрідріху, приблизно через годину або близько того, навпроти «Virtus et decorus» загальмував чорний ретро автомобіль із безліччю золотих прикрас на корпусі, на капоті якого виблискувала на сонці крихітна фігурка вовчої голови. Задні двері автомобіля відчинилися, у салоні можна було помітити високий і кремезний чоловічий силует. Двері відчинилися, але пасажир ні слова не сказав. Не було в цьому потреби. Фрідріх і так знав, що йому треба робити.

Швидким кроком чоловік підійшов до автомобіля й обережно сів у салон, не менш акуратно зачинивши за собою двері одразу після цього.

Як тільки це трапилося автомобіль одразу ж рушив із місця, швидко пересуваючись численними хитромудрими вулицями міста.

Тоноване скло машини занурювало весь салон у легку напівтемряву, у салоні витав запах сигарного диму, дорогого чоловічого парфуму та легкі нотки запаху шкіряних виробів.

Першого пасажира, що сидів навпроти Фрідріха, упізнати було більш ніж просто. Його Фрідріх чекав, та й видавала його наявність тростини з химерною золотою оздобою, пара шкіряних рукавичок і круглі окуляри з тонким склом чорного кольору в золотій тонкій оправі. Даріус «Рука Тіні» фон Дрейк.

А ось другий пасажир авто був Лоуренкрафтові незнайомий. На вигляд цій людині було приблизно тридцять, на голові сидів коричневий капелюх, з якимись, здавалося, крихітними колбочками на тулії. Проста сорочка з темно-коричневою жилеткою, темні шкіряні штани та міцні черевики злегка виглядали з-під чорного шкіряного плаща. На поясі виднівся пістолет, але жодна з рук власника зброї поки що не лежала на руків'ї. Натомість він другий чоловік схрестив їх на грудях, мовчазно спостерігаючи за тим, що відбувається.

— Ну? –- подав голос Даріус, дивлячись на Фрідріха. — Розповідай, що обіцяв.

Фрідріх трохи нервово кивнув у відповідь і почав розповідати.

— Один із моїх працівників почув нашу нещодавню розмову. Клянуся, я вважав, що на той час усі вже давно пішли, і розмова мала залишитися в таємниці. — квапливо промовив Фрідріх, поволі поглядаючи на незнайомця з пістолетом на поясі, боячись помітити, що той потягнеться за зброєю.

— О, хай моя довірена людина тебе не лякає. Він тут не по твою душу. — якось недбало промовив Даріус, помітивши, куди так часто дивиться Лоуренкрафт. — Лоренцо Хендерсон. — представив Даріус свого загадкового, трохи лячного й мовчазного супутника. — Він часто супроводжує мене в таких справах, сам розумієш. Мені б не хотілося витрачати дорогоцінний час на те, щоб дати йому інструкції та вказівки після нашого діалогу. Він лише як слухач. Тебе він не чіпатиме. Допоки я не скажу, принаймні.

Фрідріх знову нервово проковтнув і мимоволі втиснувся в червону оксамитову спинку свого сидіння.

— Але ми відійшли від основної теми, яка, до речі, і зібрала нас тут, правда ж? — продовжив Даріус. — Що це за люди твої працівники? Імена ж ти знаєш, правда? — навіть за темним склом його окулярів було відчутно, як фон Дрейк вигнув одну брову, вичікувально дивлячись на Лоуренкрафта.

— Розмова була підслухана хлопцем, на ім'я Дункан Герреро. Він хтось на кшталт мого менеджера, відповідає за організацію всіх заходів і так далі. Другий хто, найімовірніше за все про це знає — це його близька подружка Ванесса Хільс, моя найкраща та найпопулярніша модель. За неї я турбуюся набагато більше, а точніше про її залучення до цього. Її голос багато означає, і вона може переконати більшість містян у правді їх із Дунканом слів, якщо до цього дійде.

— Не дійде. — різко й холодно промовив Лоренцо. Його втручання в діалог було настільки несподіваним, що Фрідріх майже підскочив. Даріус, побачивши таку реакцію, лише усміхнувся, але говорити нічого у відповідь на це не став. Натомість він повернувся до Лоренцо.

— Подбай про те, щоб їхній план не увінчався успіхом. Бери стільки людей, скільки сам вирішиш буде потрібно для такого.

— Багато народу не знадобиться, пане фон Дрейк. — спокійно й чемно відповів Лоренцо.

— Добре. Такі новини мене завжди тішать. І сподіваюся, ти пам’ятаєш, що буде, якщо ти не впораєшся. — з певною ноткою погрози в голосі поцікавився фон Дрейк. Лоренцо на це нічого не відповів, але його мовчання було більш ніж промовистим.

— Я міг би дати вам їхні адреси, де вони живуть… — боязким голосом промовив Фрідріх, намагаючись усіма силами бути корисним у цьому питанні, побоюючись прогнівити Даріуса.

— Не буде потрібно. — зневажливо махнув Лоренцо рукою. — Це я і сам швидко й легко дізнаюся. Тим більше, що тепер ці двоє можуть змінити свої місця. Якщо, звичайно, будуть досить розумні для подібного.

— А може так статися? — спокійно поцікавився Рука Тіні. Лоуренкрафт не був упевнений, чи адресовано питання саме йому, чи третьому учаснику цієї розмови, але після трисекундного мовчання коротко хмикнув, прочищаючи горло, після чого відповів.

— Ця ідея може спасти їм на думку. Дункан завжди був схильний прораховувати все наперед за потреби. А вже свою подружку в цьому переконати він, напевно, зможе.

— Це не допоможе їм. — відрізав Даріус, обдаровуючи свою довірену людину нищівним поглядом. Останній ніяк на це не відреагував і лише спокійно та рівно кивнув, підтверджуючи впевненість фон Дрейка.