Глава 14

Ванесса мала рацію — чай ​​знадобився. І не одна чашка. Обдзвонити всіх співробітників по черзі, нехай навіть вони з Дунканом і працювали паралельно, було ще тим завданням.

Хтось був шокований, хтось розлючений, хтось одразу заливався слізьми, деякі стверджували, що це вкрай невдалий жарт, а хтось і зовсім не став їх слухати й послав їх якомога далі з такими пізніми несподіваними нічними дзвінками. Ще однією складністю було те, що багато хто з тих, хто все ж наважувався дослухати до кінця, і зрозуміти, в чому причина такого раптового дзвінка, майже відразу запитували, що їм робити в цій ситуації. Правда була в тому, що ні Ванесса, ні Дункан не мали ніякої виразної або хоч якоїсь чіткої відповіді на це запитання. Хтось пропонував свої власні дії, наприклад, піти й розібратися з Фрідріхом безпосередньо, зажадавши від нього відповіді. Інші пропонували влаштувати щось на зразок публічного протесту, стверджуючи, що люди міста мають право знати, який лиходій і адепт мерзотників ховається серед них. Зустрічалися і ті, що одразу бачили навколо себе чи не всі небезпеки цього світу, і наполягали на тому, що їм потрібно терміново залишити місто, поки мафія і за них теж не взялася. Деякі доповнювали цю ідею припущеннями в стилі хороших фільмів про шпигунів про те, що їм слід змінити імена, можливо, зовнішність, придумати фальшиве минуле й почати інше життя.

Навіть Ванессі з її талантом делікатно підходити до будь-якого питання і майстерністю переконувати, було важко пояснити, що ці ідеї або просто неможливі, або не приведуть ні до чого хорошого.

Нарешті, коли сонце вже почало підійматися над горизонтом, усі зуміли зійтися на одному-єдиному висновку — їм потрібен план. Дункан стомлено потер очі, одночасно все ще переглядаючи кілька аркушів із нотатками, які він писав усю ніч. Це були нариси того, що вони могли б зробити, ідеї, нотатки про співробітників та їхні відповіді на правду тощо. Ванесса із жалем глянула на найкращого друга.

— Я можу переконати їх пізніше. Може, спробуєш трохи поспати? — запропонувала дівчина.

— Зі мною все гаразд. — вперто хитнув головою Дункан.

Це була брехня. І вони обоє це знали.

— Нам справді треба придумати, що робити. — більше повторив собі хлопець.

— Пропонуєш вийти на роботу?

— З тим, що ми тепер знаємо, не вірю, що хоча б хтось захоче туди йти. А придумати правдоподібне виправдання для Фрідріха, чому більшість його працівників вирішила раптово взяти відгул я не зможу, навіть, якщо дуже захочу.

— Де тоді зберемося?

— Я думав про бар «Шалений кухоль». Фред здався мені досить добрим хлопцем.

— Ти про нещодавно призначеного до справ власника бару?

— Про нього й нікого іншого. Подумав, може він зможе нам якось у цьому допомогти, якщо його обережно про це попросити.

— Допомогти придумати хорошу історію, навіщо нам це може бути необхідно?

— У роботі бармена є золоте правило — ти знаєш про клієнтів рівно стільки, скільки вони самі готові тобі розповісти, зайвого сам не питай.

— Звідки ти знаєш, за якими правилами працюють бармени? — здивувалася Ванесса.

— Довга історія. Потрібні були гроші на університет, а інших вакансій для підробітку для мене тоді не було.

— Чому я тільки зараз про це дізнаюся?! Ти ніколи раніше навіть не згадував про це.

— Так ти й не питала. — пожартував хлопець.

— І ти впевнений, що Фред теж дотримується цього правила? — повернулася до суті розмови Ванесса.

— Ну, він усе ще там працює, тож, мабуть, що так. І ти хоч раз чула, щоб хтось на нього скаржився з того часу, як бар перейшов саме під його керівництво?

— Ні.

— Якби він не дотримувався цього правила, швидко вилетів би з роботи й, повір, багато хто про це вже знав би. Занадто сильна й гучна репутація в бару, щоб таке пропустити.

— Тоді я надсилаю всім нашим повідомленням про місце зустрічі. — здогадалася дівчина.

— А я піду домовлюсь із Фредом. Думаю, за годину можна буде влаштовувати нашу таємну зустріч. — додав Дункан.

Ванесса поквапилася повернутись до телефону, а хлопець швидко покинув квартиру, і попрямував до бару.

Внести всі необхідні контакти в поле «Одержувач» зайняло в рази більше часу, ніж друк та відправлення самого повідомлення.

Майже відразу після відправлення спеціальний браслет-пейджер, який служив способом обміну повідомленнями, почав розриватися від повідомлень із підтвердженням того, що всі отримали інформацію про призначену зустріч і обов’язково прийдуть. Дівчина швидко поправила свій зовнішній вигляд, наново уклавши зачіску й розгладивши одяг, перш ніж і сама покинула свою квартиру й пішла слідом дорогою Дункана, якраз у бар «Шалений кухоль».

Хлопець уже чекав на неї та решту всередині, Фреда поблизу не було видно, хоча Ванесса й не була до кінця впевнена, що точно пам’ятала, як виглядає новий бармен. Тепер їй спало на думку, що варто було б звернути на це додаткову увагу в їх ситуації. Хоча, як пізніше можна було б застосувати це знання — Ванесса не мала жодного поняття.