Глава 12

Вечірка з нагоди вдалого проведення показів тривала чи не всю ніч безперервно. Багато хто, навіть, віддав перевагу й зовсім не їхати додому, а перечекати кілька годин до початку нового робочого дня на робочому місці. 

Наступний день був сповнений роботою анітрохи не менше ніж кілька тижнів метушливої ​​підготовки до урочистої події. Навпаки, робота із цього дня лише посилювалася. Необхідно було розібратися з усіма замовленнями, виконати всі образи, та вчасно доставити кожен із нарядів своєму клієнтові.

У «Virtus et decorus» за цим стежили дуже суворо та уважно. За роки роботи, крім того інциденту з Гектором, у будинку моди не було жодного запізнення у виконанні замовлення та жодного незадоволеного клієнта. Репутація від цього лише зростала та зміцнювалася. Левову частку роботи ділили навпіл відділ пошиття і, зрозуміло, Дункан, на якому лежали всі звіти, терміни, дані та адреси кожного з відправлень, і багато чого іншого. 

Від інтенсивності роботи навіть у людини з його досвідом і спритністю голова йшла обертом. Про нормальний здоровий сон доведеться забути, і змиритися з необхідністю частих і, найімовірніше, довгих переопрацювань. Але що вдієш, коли на кону не тільки заможні клієнти, а й честь і репутація всього будинку мод. До того ж Фрідріх завжди чесно оплачував такі робочі затримки, і ніхто зі співробітників ніколи особливо не скаржився.

Єдині, хто сьогодні міг дозволити собі вихідний так це моделі. Від них особливих труднощів або присутності поки не вимагалося.

Ванессу ж це не зупинило, щоби прийти на роботу. Вона знала, скільки тут роботи, і часто допомагала в міру своїх можливостей, кому це було необхідно, тим самим прискорюючи й трохи полегшуючи весь робочий процес. Найчастіше такого роду робоча підтримка була потрібна саме Дункану, і дівчина анітрохи не заперечувала проти його компанії. Багато хто, навіть, казав, що тільки через нього вона сюди й приходить, а так не стала б витрачати свій рідкісний вихідний на те, щоб вкотре прийти на роботу, якої їй напевно більш ніж вистачало в її житті.

Сьогодні дівчині довелося багато ходити, так що взуття було підібране заздалегідь, і більш ніж відповідало вимогам бути зручним для тривалого носіння, і при цьому міцним, але разом із тим ще і красивим і гармонійно поєднуватися з рештою образу дівчини.

Носити звіти та плани шиття та доставлення було тим ще випробуванням, особливо, якщо воно тривало весь робочий день майже без перерв, але Ванессі було не звикати.

— Ти ж пам’ятаєш, що не зобов’язана це робити? — уточнив Дункан, коли їм підвернулося кілька вільних хвилин, відведених на обід.

— Звісно пам’ятаю. Але невже ти проти моєї компанії?

— Проти? Та твоя компанія зараз чи не єдине, що не дає мені остаточно збожеволіти в цьому всьому.

— Ось тому я і тут.

— Ти сумніваєшся в моїх силах? Я майже ображений.

— І в думках такого не було.

— Ти бальзам на мою душу, Венс.

— Я ж просила не називати мене так на роботі.

— Нормальне прізвисько, нічого такого. Чого ти соромишся?

— Справа не в соромі. Просто не хочу, щоб хтось інший ще так мене називав.

— Переконала. Більше ні слова з мого боку про це перед колегами.

— Дякую.

— Все одно найбільшою з пліток серед наших друзів по роботі цьому ніколи не стати. Хіба що всі новини світу раптово закінчаться.

Ванесса жартівливо штовхнула друга в бік за такий коментар.

— Правда ж. — театрально зобразивши образу відповів хлопець.

— Ще трохи — і я почну шкодувати, що вирішила прийти сюди й допомогти.

— Мовчу-мовчу. — миролюбно підняв руки вгору Дункан.

Він знав, що Ванесса говорила це не навсправжки, але все ж зайве випробовувати її терпіння, а тим більше провокувати її, він нізащо б не став.

— Тобі сьогодні знову довго засидітися доведеться? — Ванессі не було потреби питати, відповідь і так була очевидною. Але їй хотілося знайти привід продовжити свій діалог із Дунканом, а не поспішати повертатися до роботи.

— А як інакше? — зітхнув хлопець. — Перенесемо нашу з тобою п’ятничну каву на завтра вранці?

— Дорогою на роботу?

— Платить той, хто провинився, тобто я.

— Підходить.

Ванесса кивнула головою. Після цього хтось із її колег гукнув її, і дівчині довелося пройти в бік іншої зали, та повернутися до повсякденності.

Втома, здавалося, витала в атмосфері й у кожному приміщенні «Virtus et decorus», але кожен знаходив свій спосіб повернутися до робочого настрою і продовжувати робити свою справу.

Весь день кожен знаходив якийсь свій короткий внутрішній ритуал для підтримки сил, щоб не здатися. Це були важкі дні для роботи, і скільки разів уся команда палацу стилю не проходила б через це, усе одно щоразу це було наче вперше.