Глава 11

На час будь-якого показу Гектор перетворювався на справжнісінького тривожника-панікера. До цього всі вже встигли звикнути. Під час першого дефіле демонстрації колекції сезону він раз у раз нервово поглядав, то на годинник, то на свої робочі нотатки й план показу, щоби переконатися, що все йде рівно стільки, скільки й було заплановано. Він міг часом трохи підвищити голос на когось із помічників, або зробити комусь із моделей зауваження про те, що вони надто довго перевдягаються або неправильно одягли деталь образу, але особливо близько до серця ніхто його слова сьогодні не сприймав. Усі знали, що Гектор не зі зла, а просто весь на нервах і емоціях.

Другою його обов’язковою звичкою на показах було обережно виглядати з-за куліси до зали, уважно спостерігаючи за реакцією публіки, переконуючись, що створені ним образи справді подобалися глядачам, і все йшло так само як і було задумано.

Деякі з давніх співробітників часом пригадували, як одного разу все ледь не пішло шкереберть. Припускали навіть, що тривожні звички Гектора з’явилися саме після цього. 

Тоді комусь здалося дуже кумедним та дотепним зірвати показ колекції сезону. Порушник майже що гордо хизувався своєю вкрай зухвалою поведінкою та гнівними й образливими коментарями на адресу моделей, запропонованих образів, дизайнерів, що створили вбрання, та і взагалі всіх працівників цього місця загалом. У бідолахи Гектора тоді ледь серцевий напад не трапився, довелося терміново викликати лікарів, аби ті привели його до тями й допомогли заспокоїтися, бо своїми силами колеги Гектора вже не справлялися. 

Скандал через цього глядача-невігласа тоді піднявся чималий. На щастя, усе вирішилося у зворотний бік, і колекцією зацікавилася ще більша кількість людей, замовлення того сезону були рекордними навіть як для Палацу Стилю. Довелося навіть наймати кількох додаткових працівників, аби ті допомогли впоратися з такою кількістю замовлень. Деякі з відділу пошиття могли тижнями не виходити з робочих місць, люди там практично спали, аби встигнути все завершити в установлені строки. Газетярі теж ледь не показилися, розголошуючи про нову “модну лихоманку”, але й прибуток від такого раптового зросту замовлень був чималий.

Хоча, що саме сталося з винуватцем зриву тієї колекції, і чим насправді закінчилася та історія ніхто так до кінця і не знав. Не те щоб це було їх турботою, найголовніше, що будинок мод від цього не постраждав, а вийшов у плюс, і всі залишилися задоволені.

Гектор знову виглянув з-за куліси. Знову коротко й полегшено зітхнув і знову повернувся до головної зали, швидко окидаючи поглядом усіх, хто тут перебував і працював.

— Здається, чогось не вистачає… — задумливо пробурмотів собі під ніс дизайнер. Ще раз звірився зі своїм списком та всіма позначками. За замітками пройшовся по всьому списку двічі. Усе виглядало більш ніж добре. Але тривожність Гектора не збиралася відступати.

Модельєри, їхні помічники, і самі моделі були зайняті, а всі образи, так само як і манекени та інші атрибути їхньої роботи, зберігалися на іншому поверсі. Послати все перевірити не було кого. Та й Гектор не став би особливо довіряти таку перевірку будь-кому. Особисте сприйняття та думка інших людей — речі дуже ненадійні, як уже встиг з’ясувати чоловік.

— Дайте негайно знати, якщо щось буде не так, чи трапиться щось термінове. — коротко кинув Гектор одному з помічників, що проходили повз, перш ніж швидким кроком рушити в бік ліфта.

Очікування біля ліфтового майданчика здалося цілою вічністю, що наповнена тривожним постукуванням носком черевиків по підлозі та покусуванням нижньої губи. Секунди ніби розтяглися в години й глузували з квапливої ​​манери Гектора в такий важливий день, і настільки відповідальний момент. Нарешті, тихо дзенькнув внутрішній дзвіночок ліфта, двері з тихим скреготом відчинилися, і Гектор поспішив зайти всередину, одночасно натискаючи кнопку потрібного поверху. У поспіху пальці ледь не потрапили на зовсім іншу кнопку, але дизайнер вчасно зміг себе зупинити й виправитися у своїх діях.

Поїздка тривала чотири з половиною секунди. Гектору Айронрайту довелося рахувати подумки, аби не збожеволіти від очікування і бентежливого мандражу.

Після галасу нагорі тут було до незвичайного тихо й безлюдно. Рідкісне явище, особливо тут, де робота кипіла в рази більше, ніж у будь-якому іншому приміщенні. Кожен крок віддавався гулкою луною по всьому приміщенню, відбиваючись від стін і стелі, що стояли, рядами полиць і столів для крою, виставлених манекенів і складених неохайними купами залишків матеріалів, які були тут ще із закінчення роботи над образами, але прибрати їх так і не встигли. 

Могло навіть здатися, що пари кроків у приміщенні кілька, з різним ритмом.

Гектор пройшовся вздовж усіх полиць і манекенів, ще раз усе перерахував і перевірив ще раз. Зупинився біля кінця і на мить завмер, знову відкриваючи свою робочу книгу з нотатками, з якою практично ніколи не розлучався.

Кроки не припинилися. Тут справді був ще хтось.

Гектор відірвався від свого заняття. Навіть зі своєрідною луною, яка тут панувала, вгадати джерело шуму було досить просто. Дизайнер обережно рушив назустріч звуку. За рогом, неподалік від інших ліфтових дверей, стояла людина, на голові був накинутий капюшон. Хто б це не був, та стояв він спиною до Гектора так, що побачити незнайомця як слід не вдавалося. Гектор обережно ступив уперед.