Глава 10

Невпинно наближалася година головного показу мод сезону.

Біля входу до головної будівлі Палацу Стилю, як іноді називали «Virtus et decorus», уже вишикувався чималий натовп охочих бути серед перших, хто увійде на цю грандіозну подію. Сам будинок мод нагадував один величезний мурашник, усі гарячково снували сюди-туди, намагаючись завершити вчасно всі свої завдання.

Головний зал був перетворений на простір для показів, платформа для подіуму почала будуватися ще глибокої ночі, щоб вчасно закінчити все. Декоратори всього годину як завершили свою частину підготовки, уздовж подіуму й перед ним було виставлено ряд стільців, під стінами розташували кілька високих столів, у центрі кожного стояла акуратна вазочка з гарними квітами. У суміжному залі перші моделі вже закінчували одягати свої образи, зокрема, і Ванесса. Від нестачі сну було важко довго утримувати рівновагу під час примірки, стоячи не хитаючись, але дівчина вперто не дозволяла цьому взяти над собою верх. Сьогодні як ніколи важливо було зосередитися і показати себе настільки ідеально, наскільки це взагалі можливо. Модельєри вічно звірялися зі своїми годинниками, переконуючись, що все йде як було заплановано.

У головному залі Дункан востаннє все перевіряв згідно зі своїм списком, щоб нічого не проґавити.

Нарешті, Центральний Годинник міста пробив дев’ять, а це означало, що настав час, аби приступати до основної роботи й починати. Дункан відімкнув і відчинив вхідні двері, натовп одразу кинувся крізь них. На щастя, у більшості відвідувачів було досить хороше й чітке розуміння того, що зайва штовханина тут тільки все ускладнить, і тому до самого столу реєстрації проходили всі по черзі та строго по одному.

Фрідріх Лоуренкрафт із такої урочистої нагоди, як показ нової колекції, одягнувся у свій найкращий і найдорожчий парадний костюм, і зараз із привітною усмішкою на обличчі вітав кожного, хто вирішив відвідати таку важливу подію, обдаровуючи прекрасних дам коротким стриманим поцілунком у руку, а джентльменів міцним дружнім рукостисканням. Декого зі співробітників це трохи збивало з пантелику, кожного разу, як проводиться будь-який показ мод, Фрідріх поводився так, наче це найголовніша подія усього його життя, і нічого подібного ніколи більше не станеться, хоча сам був одним із тих кому розклад майбутніх показів був відомий набагато раніше ніж будь-кому іншому.

Дункан сидів трохи далі за своїм столом, перевіряючи кожного, хто прийшов за списком заздалегідь зареєстрованих гостей. Конкурентів тут не боялися через їхню фактичну відсутність, проте могли статися деякі прецеденти, і тому всі охочі відвідати головний показ мод сезону й року мали внести себе в список гостей заздалегідь, а зараз підтвердити свою присутність. Фактично це була лише формальність і суто прописаний на папері запобіжний захід, але якість її виконання від цього анітрохи не страждала. Тільки не коли за це відповідає Дункан.

Ті, хто вже пройшов реєстрацію, досить швидко поспішали зайняти найвигідніші місця в залі, аби при демонстрації моделей бачити все якнайкраще й чіткіше. Більшість уже біля входу запасалися брошурами з каталогом усіх моделей, щоб відразу вказати, який з образів вони хочуть замовити для себе. Декілька найнятих офіціантів розносили напої та маленькі закуски, чемно пропонуючи їх гостям. Декотрі з відвідувачів і глядачів приймали запропоновані частування, але більшість воліла почекати із цим до кінця показу, а поки що просто з нетерпінням чекати початку демонстрації нових моделей та образів для цього, спочатку сезону, а потім і року.

Незабаром усі зайняли свої місця, почала грати музика, освітлення в залі поменшало й було приглушено, включилися в роботу безліч підвішених під стелею кольорових прожекторів, чиє світло забарвлювало подіум у всі кольори веселки, створюючи магічну атмосферу. Журналісти поспішили налаштувати свої камери, ті, хто цього ще не зробив, і направили їх на подіум. Куліси наприкінці зали повільно і плавно розкрилися і моделі одна за одною стали виходити назустріч публіці в нових вбраннях.

Відкривала цю урочисту ходу, звісно ж, Ванесса як головна модель цього будинку, демонструючи ту саму рубінову сукню, яку ще зовсім нещодавно дівчина лише пробувала приміряти на себе. Її темно-вишневе волосся акуратно вкладеною хвилею спадало їй на плечі та лопатки, чудово доповнюючи її образ, і підкреслюючи природну легкість ходи та елегантність дівчини. Краєчком губ Ванесса ледь помітно посміхнулася Дункану, що стояв у дверях і мовчки спостерігав за тим, що відбувається.

Він завжди приходив подивитися, і дівчина завжди знаходила свою підтримку в цьому невеличкому мовчазному жесті. Хлопець відповів їй такою ж короткою і скромною, але такою щирою і підтримувальною посмішкою, яка могла бути тільки в нього. Решту моделей він помічав лише миттю.

Гості раз у раз захоплено охали або аплодували образу, що здавався їм особливо гарним і таким, що миттю сподобався їм, деякі відразу поспішали вибрати це вбрання в каталозі. Прожектори то сходилися променями світла на кінці подіуму, де публіка була найближча до моделей, деякі акуратно спрямованим променем супроводжували весь променад кожної з дівчат, що вийшли на подіум, посилюючи враження від вбрання, підкреслюючи потрібні деталі, виставляючи образ у ще більш вигідному світлі й тим самим дозволяючи ще більше воліти заволодіти кожним із запропонованих тут образів та суконь.

Деякі моделі затримувалися на кінці подіуму, щоби принагідно зайвий раз покрасуватися перед камерами й захопленими глядачами, отримати більше компліментів на свою адресу. Як правило таким «страждали» новенькі моделі, які тільки нещодавно прийшли в цю роботу, і всіляко шукали, якщо не схвалення, то якогось підтвердження своєї значущості, важливості та вроди.