Глава 8

З настанням вечора життя на вулицях міста анітрохи не вщухло. Неписане правило й постійна традиція цього міста: після робочого дня обов’язково слід зняти стрес і трохи розслабитися. Зазвичай йшлося про проведення часу в компанії хороших друзів, часто за келихом хорошого пива чи вина. Дехто задовольнявся простими прогулянками вулицею, рідше йшлося про візит у гості до будь-кого.

Працівники будинку мод «Virtus et decorus» не були винятком. Бар «Шалений кухоль» мав велику популярність серед місцевих жителів. Тут завжди було легко і весело, атмосфера більш ніж життєрадісна. Молодий бармен, який заправляв тут, вступив у справу тільки нещодавно, але від цього сервіс гірше не став, а відвідувачів, здавалося, стало тільки більше відтоді.

Засклену терасу за баром, що виходить видом на одну з красиво засаджених кущами та квітковими клумбами вулиць, завжди тримали зачиненою для більшості відвідувачів, на дверях красувалася табличка «Зарезервовано». Зазвичай, послуги резерву місць тут не було, але існував лишень один виняток: для тих, хто творив моду в цьому місті.

Компанія завжди виходила дуже багатолюдною і знати, що достатня кількість місць у їхньому улюбленому закладі на них уже чекає, та ще й далеко від сторонніх очей і настирливих репортерів, які бажають вилучити момент для інтерв’ю чи ексклюзивного коментаря, було більш ніж приємно. 

Компанія швидко зайняла свої звичні місця. Більш ніж половина з них ще при вході підійшли до барної стійки, щоб зробити замовлення, їм не було потреби дивитися в меню і вибирати, віддаючи перевагу своїм улюбленим напоям.

Дункан пропустив Ванессу до місця біля вікна. Дівчина завжди була рада нагоді помилуватися квітами, коли виникала така можливість. Тим більше, що тут були висаджені її улюблені хризантеми та фіалки.

Напої принесли досить швидко. Як тільки двері на терасу за офіціантом зачинилися, колеги взялися за обговорення. Неважко було вгадати, що одразу почали з найголовнішої новини за день: зникнення Еріка.

— Не здивуюсь, якщо він просто втік. Робота в нашій сфері — вона не для всіх. Ймовірно, хлопчина просто не витримав. — невдоволено гмикнула Ізольда, літня леді, що працювала у «Virtus et decorus» чи не із самого його заснування та піку популярності на позиції модельєра.

— Ти про половину з нас так говорила. — озвалася Ванесса. Вона досі чітко пам’ятала, як жінка майже місяць щодня стверджувала, що робота моделі не для неї та їй варто кинути цю дурну ідею.

— Здебільшого я ще не відмовляюся від своїх слів. — відповіла жінка. — Ну, крім ось нього — вона кивнула в бік Дункана — і тебе.

— Вважаю це за комплімент і похвалу одночасно. — посміхнувся Дункан.

— Гекторе, до речі, як пройшла твоя розмова з детективом? — Ванесса повернулася до нього.

— Непогано. Краще, ніж я спочатку припускав. — кивнув дизайнер. Розбовкати більше деталей щодо цього в такій компанії він не хотів. Ванесса й не насідала, лише з розумінням кивнула.

— Мені цей тип дуже не подобається. — вставив один із працівників складу з матеріалами. Він прийшов нещодавно, Дункан пам’ятав як той проходив співбесіду усього тиждень чи два тому. Здається, його звали Рафаель.

— Вперше в житті я з тобою згодна. — похмуро кивнула Ізольда.

— Ванессо, що думаєш? — не відставав Рафаель.

— Не знаю. — Ванесса знизала плечима. — Щось ніби й не так, але я не можу зрозуміти що.

— Ти й не зобов’язана нам нічого викладати. — Дункан підтримувальною рукою накрив її руку.

— А може, цей детектив це… — боязко почала Лінда, одна з помічників дизайнера, але була одразу ж перебита Ізольдою.

— Побійся святих, дівчинко! Не говори про те, чого не знаєш, і про що не хочеш знати. — жінка ледь не фиркнула від невдоволення і якоїсь, здавалося, образи, перш ніж зробити великий ковток свого улюбленого коктейлю, який вже був наполовину випитий.

Усі інші теж чудово зрозуміли, що та хотіла сказати. Але цю тему тут і завжди уникали.

— Не варто кидатися такими звинуваченнями просто тому, що ми не знаємо цієї людини. — спробував миролюбно вирішити ситуацію Дункан.

— Їхня робота вимагає багато чого, такого, про що ми навіть не здогадуємося, мабуть, манера поведінки детектива обумовлена ​​його роботою. — погодилася Ванесса.

— І взагалі вистачить скрізь і в усьому бачити… тих, кого ми тут не згадуємо. — втрутився Гектор. — Не настільки вони всюдисущі.

— А ти про них щось знаєш, що так стверджуєш? — вколола його Ізольда.

— Не верзи нісенітниці! Звісно ж, ні. Або ви думаєте я б ось так просто сидів би тут із вами, якби твоє припущення було правдою? Може мені ще викривальну табличку на лоб причепити!?

— Ніхто нічого такого не мав на увазі. А ось твоя реакція залишає запитання. — не заспокоїлася жінка. Ванесса й Дункан майже синхронно зробили по ковтку зі своїх келихів, уже передчуваючи сварку, що наближається. Решта компанії теж помітно затихла і ніби завмерла в очікуванні сварки, уважно спостерігаючи за обома.