Глава 6

Для Ванесси така тривожна новина не була приводом дозволити собі виглядати не як завжди, а зазвичай виглядала вона більш ніж неймовірно і вкрай елегантно.

Тільки Дункан міг би помітити одну скромну деталь. Сьогодні Ванесса була без будь-якого аксесуара на комірі свого одягу. Дівчина щоразу полюбляла підібрати щось на додаток до свого образу. У неї вдома була ціла колекція подібних прикрас — від маленьких та витончених брошок до шарфів та елегантних жіночих краваток. Але сьогодні вона була зібрана явно поспіхом, і не змогла знайти достатньо часу, щоби підібрати відповідну деталь для завершення образу.

На роботі дівчина постійно озиралася на всі боки, ніби чекаючи, що будь-якої миті з-за рогу може хтось з’явитися.

— Знову шукаєш підказки там, де їх немає.

Дункан не питав, це було твердження.

— Нічого не можу із собою вдіяти.

Звичне виправдання дівчини. Озвучувати це Дункану їй не було потреби, він і так чудово це знав. Здавалося, Ванесса радше самій собі чи то нагадувала, чи то пояснювала свою особливість такої зміни в поведінці.

— Знайшла щось? — ледве відриваючись від гори документів поцікавився хлопець, поки його подруга нервово ходила туди-сюди залою в очікуванні Гектора.

— Нічого.

— А з детективом уже поспілкувалася?

— Поки що ні. А ти? Судячи з питання — так.

— Він заскочив мене відразу, як я сюди прийшов. — кивнув хлопець.

— Ванесса Хільс? — пролунало з боку.

«Згадай зло — ось і воно» подумав Дункан, коли до зали увійшов детектив Флетчер.

— Так. — відповіла дівчина.

— Пара питань щодо вашого зниклого колеги. Це ненадовго, зрозуміло.

— Детективе, ви просто витрачаєте свій час. Ванесса майже не має часу на спілкування з іншими співробітниками. Розклад зайнятий, самі розумієте. — втрутився Гектор, зайшовши до зали.

— Ось воно як?

Детектив недовірливо вигнув одну брову.

— Я дуже вимогливий до своєї роботи. Пані Хільс потрібна мені зараз. Ми й так уже відстаємо від запланованого на сьогодні графіка. А ви ще й усіх моїх моделей затримуєте, наче спеціально.

— Це лише частина моєї роботи. — різко відповів детектив.

— Але ваша робота заважає моїй роботі. Ванесса навряд чи може щось знати про цього хлопця, як його там, Ерік, так?

— Міс, ви знаєте, щось, що могло б допомогти розслідуванню? — Флетчер обернувся до Ванесси.

— Тут Гектор має рацію. Я з ним навіть не перетиналася, не те щоб спілкувалася. Боюся, я нічого не знаю.

— Чудово. У такому разі не заважатиму вам і вашій роботі.

Детектив швидко покинув зал, прямуючи до сходів на верхні поверхи, де розташовувався основний офіс та за сумісництвом кабінет Фрідріха.

— Що це з тобою?

Ванессі було не обов’язково ставити це питання. Вона вже розуміла, що сьогодні всі будуть трохи не в собі. Але Гектор майже ніколи не втрачав самоконтроль перед незнайомцями.

— Не хочу ще додаткових затримок. — буркнув дизайнер.

— Як скажеш.

Чуття підказувало Ванессі зовсім інше. Її не полишало відчуття, ніби щось тут не так і Гектор чогось недомовив. Але вона чудово розуміла, що сьогодні явно не той день, коли слід вдаватися до детальних і тривалих розпитувань. Сьогодні всі були трохи не у своїй тарілці. Дівчину, навіть, охоплювали сумніви, наскільки вона сама може довіряти своєму ж відчуттю сьогодні, хай навіть ніколи раніше її внутрішній голос не підводив.

— Ти не в захваті від детектива, правда?

Ванесса не змогла втриматися від питання, поки за спеціальною ширмою приміряла одну з підготовлених моделей.

— Ми, на жаль, уже перетиналися з ним. І минулого разу, хай це і було доволі давно, в мене залишилося не найприємніше враження про детектива Флетчера та його роботу. — зітхнувши, визнав Гектор. З Ванессою він почував себе набагато легше, ніж з іншими співробітниками та знав, що міг довірити їй щось подібне. Дівчина не була пліткаркою, або схильна до поширення чужих таємниць та особистої інформації, і це робило їй певну честь. Особливо тут, де більшість працівників тільки тим і займалися, що перемивали всім тутешнім кістки за кожної зручної можливості.

— Думаєш цього разу все буде так само? — обережно поцікавилася дівчина.

— Не знаю. З того часу багато чого змінилося, звісно ж. Але я нічого не можу із собою вдіяти. Цей тип мене дратує. Одна його присутність мене дратує.

— Він у будь-якому разі скоро піде. З тобою він уже розмовляв?

— Ще ні. Я із самого ранку зайнятий. І не вдаватиму, ніби мені так сильно хочеться з ним поспілкуватися.