Глава 5

Вранці наступного дня Дункану довелося піднятися трохи раніше, ніж зазвичай. Із самого ранку йому безперервно почали телефонувати, якщо не співробітники будинку мод, то родичі зниклого хлопця, питаючись де той подівся. Хтось ще намагався вірити у те, що Ерік просто невдало провів вечір, можливо захопився випивкою чи щось подібне. Ерік не був з тих, для кого це було притаманно, втім деякі воліли б знайти будь-яке пояснення його зникненню аби тільки не приймати правди про те, що сталося.

Довелося поспіхом поснідати, і кулею летіти на роботу, щоб розібратися у всій анархії, що склалася.

Звісно ж, для звичайних жителів міста це не було чимось вкрай серйозним, хоч, як не прикро, але в Пайора такі зникнення час від часу траплялися. Але для згуртованого колективу «Virtus et decorus» це було серйозним випробуванням, особливо коли залишилися лічені дні до показу двох важливих нових колекцій.

Ерік був одним зі старших керівників у своєму відділі, на ньому лежав контроль за всіма вбраннями, що виготовлялися, їх своєчасне доставлення в потрібні зали до моделей, зберігання та звітність щодо витрачених у процесі пошиття матеріалів. Нині цей компонент був важливим як ніколи.

Швидко перетинаючи міські вулиці та проспекти хлопець уже розраховував та складав внутрішній список завдань на сьогодні: куди розмістити оголошення про вакансію, як провести відбір кандидатів, якщо такі взагалі будуть, як повідомити про це Фрідріха Лоуренкрафта та подібні робочі питання.

Дорога була розмита, Дункан рухався на якомусь автопілоті, поки його мозок гарячково намагався охопити всі аспекти цієї події. До реальності він повернувся тільки біля самого входу в будинок мод.

У внутрішній залі, одразу за дверима його вже чекали. Тут стояв сам Фрідріх і про щось розмовляв з іншим чоловіком. Варто було вхідним дверям відчинитися і Дункану увійти, обидва відразу припинили свою розмову й обернулися в його бік.

— Дункане? Я так і подумав, що це ти. — трохи нервово кашлянув перш ніж промовити Лоуренкрафт. — Дозволь представити детектива Флетчера. Його надіслала місцева поліція для розслідування зникнення нашого колеги.

Дункан кивнув на знак вітання в бік детектива, останній відповів йому тим самим.

— Чи можемо ми поговорити у вашому кабінеті? Пара питань, суто формальна частина моєї роботи. Це не забере багато часу. — поцікавився детектив.

— Звісно.

Дункан повів гостя до свого робочого місця. Звичним жестом поправив стос паперів на столі, коли вони з його співрозмовником розташувалися навпроти одне одного, по різні боки від робочого столу.

— Бачу, основна відповідальність лежить на вас. — почав розмову детектив.

— Майже все. За винятком особистих рахунків містера Лоуренкрафта. Це він тримає при собі.

— Зрозуміло.

— Ви хотіли поговорити про Еріка Волла?

— Звичайно. Ви близько його знали?

— Не скажу, що ми такі з ним близькі друзі. Ми спілкувалися, звісно ж, але зазвичай виключно по роботі.

— Він був добрим співробітником?

— Скарг на нього ніколи не було. У будь-якому разі, я про таке нічого не знаю.

— Де ви його бачили востаннє, і коли це було?

— На роботі. Напевно, коли ми всі виходили та я зачиняв приміщення. Учора ввечері.

— Він говорив про якісь свої плани?

— Ніколи про це не говорив. Не зі мною принаймні.

— У вас є припущення про те, куди він міг зникнути чи що могло статися? — детектив нахилився трохи вперед, явно більш зосереджений на майбутній відповіді саме на це питання, ніж на будь-яке інше.

— Жодного, хоча б найменшого поняття, детектив. — Дункан розгублено похитав головою. — Жодних особливих проблем у нього, наскільки я знаю, не було. Хлопець був неконфліктний.

— Можливо, якісь теорії все ж є? Мені може бути важлива будь-яка деталь, тому не бійтеся зі мною чимось поділитися.

— Нічим не можу вам допомогти.

— Ні чуток, ні пліток серед співробітників, нічого подібного? — вигнув одну брову Флетчер. Дункан лише похитав головою. Детектив задоволено кивнув і трохи посміхнувся.

— У такому разі більше не забиратиму ваш час. Якщо щось пригадаєте, наберіть. Номер, гадаю, у вас є?

— Так, уже бачив у сьогоднішній газеті.

— Чудово. Всього найкращого.

Детектив і Дункан потиснули один одному руки на знак прощання і кожен із них повернувся до своїх справ.

У дверях детектив пропустив уперед власника будинку мод, мимохідь обмінявшись із ним легким коротким кивком голови. Жест був схожий на ті, коли роблять, якщо хочуть мовчки повідомити, що все гаразд. Фрідріх полегшено зітхнув, і рівним кроком підійшов до робочого столу Дункана.