«Ніколи не вір слову монстра»

Продовження 4 дня

1.

-Філіпе, ми наближаємося до мерії.

-Так, Артуре, з кожним нашим кроком відчувається шлях завершення цієї історії. Реймонд буде дуже задоволений, а я після цього піду на пенсію, хоч ще й не зовсім старий. Мене вдома чекають дітки, там, у Стопені.

Філіп нагадував чоловіка тридцятирічного віку, у якого появлялися зморшки на лиці після кожної молитви, у якій він просив Бога повернути його до дому. Невисокий, кароокий чоловік, худорлявої статури. Очі його були повні смутку. На носі виднівся горбик, який трішки відвертав його у правий бік. Після недовгої розмови з ним, я зрозумів, що у минулому, до роботи поліцейським, він був гумористом і виступав щовечора у пабах із своїми розповідями та анекдотами. Філіп нічого мені не казав, чому саме він надалі обрав стати поліцейським, але щоразу як ми про це говорили, він із посмішкою, дивлячись мені у очі казав: «Я ненавиджу свою роботу».

-Під час операції скільки буде вбито людей?

-Троє, і я не впевнений, чи це так. Два охоронці та Бенс, але чи це буде так, я не знаю… Стільки гілок для вирішення цього завдання, і здається ми вибрали найгіршу гілку.

-Що ти маєш на увазі?

-Ми не впевнені з тобою, Артуре, коли зможе у мерію зайти Рокко, чи виживу я після перестрілки із охоронцями, чи не вб’є тебе Бенс, чи не нападе на мене паніка, якщо я промажу. Конграйте, лише шмат вдачі у нашій долі, допоможе нам, якщо все піде по сраці.

-Твій шмат вдачі та мій, і вже ми дует смертоносно везучих носіїв справедливості.

-Ха-ха, саме так, Артуре. – закурив цигарку Філіп. – Зброю маєш при собі?

-Так, але всього дві кулі.

-Вибачай, Конграйте, у нас дефіцит із цим типом набоїв, але ти зможеш захистити і себе, і мене. Дві кулі – це більше, аніж багато. Якщо одна куля приносить стільки горя та сліз, захисту та свободи, то уяви коли їх дві.

Філіп дістав свій пістоль. Із гравіюванням, де був зображений триголовий чоловік, навколо якого був дим, збоку стоїть дата «1873».

-Подобається, Конграйте? Ручна робота, сам зробив, Крістіану, до речі, теж, під замовлення Реймонда.

-Ви несумнівний майстер, Філіпе, зроблю у майбутньому у вас замовлення.

-Аби вижити та вціліти, Артуре… Зроблю за безцінь тоді.

-Не сумнівайтеся у цьому.

-Артуре, коли ми зайдемо у мерію, я відразу уб’ю охоронців. Ти будеш як прикриття, у разі чого, щоб міг би вистрілити. На вулиці після смерті садівника у такий час нікого немає. Тому ми зможемо спокійно зайти.

-Гаразд, Філіпе.

-Ти спитаєш, чому ми цього не зробили раніше? Нас легко убив би дует, за секунди ми перетворилися з людей на трупи.

-Я все це знаю, поліцейський, розумію вас. Ви очікували сигналу.

-Саме так,  Конграйте, саме так.

Дорога до мерії була не досить довгою. Відколи ми покинули відділок пройшло лише 40 хвилин, а ми вже наближалися до місця. Ми проходили повз «Алею смерті», краєм ока я встиг побачити, що те місце знову поповнилося трупами. Складалася така думка, що люди, які вже наркотично залежні приходили сюди і помирали від недостатньої кількості опіуму у крові. Серед них я побачив тіло мерця, зовсім свіже і знайомої мені зовнішності. То був Барліон, якого я встиг запам’ятати, коли підслуховував їх розмову зі Стенлі. Помер від продукту, який сам і продавав.

Опіум загальна проблема не лише Вільденбургу, а й майже всього континенту. Його завезли сюди ще 2 століття назад на кораблі «Левіафан», який розмірами, на той час, міг позмагатися із кораблем «Династія» - королівського флоту.  «Левіафан» був звичайний, хоч і гігантський,  корабель торговця Асталона, у якого, на сьогоднішній рік, сформувалась ціла імперія судноплавства та судноторгівлі. Асталон не знав сам дії опіума, його йому продали місцеві племена, як лікарську речовину. Хто ж тоді знав, що його ця невеличка експедиція коштуватиме людству смертями. Його прапраправнук Асталон II у мій час керує фірмою «Голос Кита», а легендарний корабель його предка стоїть, як пам’ятник про внесок його діда у торгівельне судноплавство. Взагалі переправлення опіуму з різних куточків континентів заборонили ще 50 років назад, але контрабандисти та работорговці, які ведуть війну по сьогодні із флотом королівства, доставляють наркотик у будь-які міста, де потім вони продаються скрізь по континенту.

Найсмертоноснішим контрабандистом вважають Сета Крюнгера, який рвласноруч убив 60 солдат, потопив із командою своєю близько 40 кораблів флоту та доставив на різні континенту близько 10 тон опіуму, від якого померло мільйони людей. Його та його оточення і команду убили три адмірали королівського флоту, які блискуче спланували операцію спочатку по захвату судна «Бартоней», а потім вбивства самого Сета Крюнгера. Ходять чутки, що голова шайки «Морські демони» Сет належав до секти, яка поклонялась Бартонею, що він був майже проповідником між бандитами, саме тому йому вдавалося так безкарно та легко плавати океаном. Але Дімет Нертан, Говаль Порт та Гук Масо – адмірали королівського флоту, змогли взяти в оточення корабель Сета, відрізавши його від решти своєї команди, кораблі яких потопили у нього на очах. Це була перемога королівства, але Крюнгер знав, що ця перемога не коштуватиме абсолютно нічого. Сет не боявся за своє життя. Він знав, що після його смерті, стане ідолом, наставником, і тоді решта контрабандистів створить династію, яка переправлятиме опіум з будь-якого куточка континентів. Після смерті Сета води стали неспокійними. Люди, які пропливали на кораблях, або десь на лодках у озерах та річках, казали, що чули крики та голоси людей у воді. Подеколи синій колір океану міг перетворитися на червоний. А деякі люди бачили як перед ними підіймалися споруди, а потім опускались назад у воду, після чого перші божеволіли та малювали на стінах символи. Коли ж морем пропливав корабель « Омера» - то екіпаж чув важкий гул та неначе рев, який майже не перевернув корабель. Про ці випадки дізнавалися все більше і більше людей, тоді їхні душі заповнив страх. Вони розуміли, що Бог Бартоней не пробачив їм смерті Сета, і з того часу людство думало, що Крюнгер – це контрабандист – сектант.