«Де погляд мисливця на тебе паде»

День 4

1.

Розплющивши очі, я, Артур Конграйт, відчув, як мене облизує кіт. Язик його був максимально шершавий. Якби цей котик був би тигром, то від його облизування у мене залишилися рани, які кровоточили. Після пережитого вчорашнього дня, я спробував зібратися із думками та піднятися. Земля була окрім того, що холодна, то ще й мокра. Надіюся, що мені не прийдеться, до того ж лайна, яким я обмазаний, ще й захворіти. Знаходився я у якомусь провулку. Бельстант викинув мене, як тварину. Що ж, це було очікувано. Прекрасно й те, що я залишився живим. Потрібно буде попередити Реймонда, щоб забрав тіло Логана із «Кузні духу».  Проте, того монстра потрібно було заживо спалити за його вчинки над дітьми. Ніхто ніколи не здогадається, хто поруч біля тебе стоїть: той хто здається звіром, проте дійсно святий, чи янгол, що скриває у своєму серці демона. Навіть слідчий , мисливець чи слідчий-мисливець не завжди здогадається, хто перед ним.

Піднявшись, я попрямував із провулка та вийшов прямо біля заводу. На дворі був ще самісінький ранок, ледь – ледь прокидалось сонце. Вдалечині від заводу виднівся згусток диму, неначе щось горіло. У цей час біля заводу лежало багато безхатченків, усі вони чекали часу, коли двері заводу відкриються і безпритульні зможуть поїсти. Ці люди, неначе вуличні голуби, які ніколи не матимуть домівки і так помруть всіма забутими та нікому не потрібними. Всі вони мріяли побувати у Кемніці чи Лювенті, як і люди із Кешмінгу. Серед безхатченків були й ветерани колишньої війни, які вмить після неї стали забуті. Той хто боровся всім серцем за свободу, буде вмить забутий тоталітарною пропагандою. Їхні тіла були схожі на побиті манекени: деякі без рук, решта без ніг, інші хворі на проказу, але всі вони були годовані їжею, принаймні двічі на день.

-Синку, залиш, будь ласка, цента старій. Тобі ще жити й жити, а мені помирати скоро. Дай хоча б трішки відчути смак солодкого у роті. Цукерка, на жаль, платна, але я вдячна цим святим за змогу поїсти бодай щось.

Я кинув бабці цента, вона лише сміло посміхнулася. Із 32 зубів, виднілося лише два – великий кутній та ліве ікло. Вона вкрилася клаптиком якоїсь тканини та сперлася на безпритульного, що був поруч. Бабця заснула.

Завод та його територія нагадували нервову систему людини. Усі труби, башти, вантажні відсіки та багато чого іншого, сходились у одну велику систему – цех заводу. Це була найголовніша будівля, де вироблялася сировина та продукти для життєдіяльності міста. Працівники жили прямо там, у цехах, баштах та спеціальному притулку для них. У той час, як керівництво жило у спеціальній будівлі для управлінців. Навіть директори чи  старші бригадири харчувались однаково із простими робітниками, грали з ними у шахи, ставали кумами, коли це було можливо. У цьому місці настільки віяло теплотою та добротою, що інші люди шукали тут надію, як колись сектант шукав надію у людях.

Покинувши територію заводу та пройшовши трішки осторонь, я натрапив на труп. Плащ сектанта, зелені ґудзики, але людські очі, риси обличчя його... Бельстант. Його убили прямо у цю ніч, коли він викидав мене у провулок. Куля у нозі, куля у руці. Батист та Рокко. Так професійно міг влучити лише «Скіф». Вони прямували у бік заводу, але саме це місце залишилось осторонь від їхніх мечів. Дим вдалечині. Схоже сталося щось неймовірно жахливе… Я мав поспішати із розкриттям справи. Після цього всього мій час був близький до завершення, якщо я не встигну – я буду убитий. Зниклий Крістіан, мертва Віта, яка йшла у бік готелю. СЕЙФ. Рокко і Батист говорили саме за сейф. У голові виникла картина, як мертвий Крістіан стояв у моїй кімнаті у готелі і тримав у руці ніж, та  дивився на мене поглядом монстра.

-Артуре, чому ти мене не врятував? – наближався до мене Крістіан.

-Крістіане… Що? Що з тобою?

-АРТУРЕ, ЧОМУ ТИ МЕНЕ НЕ ВРЯТУВАВ? – На секунду показалось обличчя Віктора Бранца, але вмить змінилось на Крістіана. – Бенс все знає, Бенс не той, ким є насправді. – облизав ножика м’ясник.

-У сенсі, Крістіане!? – Крістіан віддалявся до вікна

-Ти потвора, Конграйте… - М’ясник пригнув із вікна.

Вмить – і видіння завершилось. Невже я сходжу із розуму? Той плач у готелі, тепер у моїй кімнаті мертвий м’ясник… Проте, я мушу перевірити цю здогадку. Спершу я мусив навідатись до Реймонда, потім до мера.

Бенс все знає.

По дорозі до відділку, я зустрів Філіпа, який розмовляв із Демартом. Вони побачили мене.

-Артуре, де ви були? Реймонд місця собі не находив зі вчорашнього дня, після того, як ви пішли. Коли місцева жителька повідомила нам про труп Логана у кузні, у того кабана вмить почала електризуватись від нервів шевелюра. Він відразу подумав, чи не сталося з вами щось жахливе. –сказав Філіп.

-Мене із Логаном викрав і допитував виродок сектантський, і, до речі, Філіпе він мертвим лежить біля заводу. Ваша ласка, або спаліть труп, або закопайте.

-Що? Невже ти, Конграйте?

-Ні, Рокко та Батист

-Звідки ти це знаєш?

-Кулі у лікті та у коліні. Ніч була темна занадто темна. Здогадайся, Філіпе, хто ще так може, окрім Батиста? Він знешкодив спочатку Бельстанта, а далі, коли Рокко наказав зробити останній вистріл, він розніс по тротуару його мізки.

-Розумно, слідчий. Не дарма ти взявся за справу Крістіана, до речі, як вона протікає?

-Філіпе, про це я буду говорити лише з Реймондом.

-Що ж гаразд, Конграйте. Реймонд відійшов відлити, зараз десь буде, надіюся, що спотикнеться і впаде у власну сечу.

-Ха-ха, а ти люб’язний, Філіпе.

-А то. – Філіп плюнув у підлогу. – Я ще та люб’язність. – закурив сигару Філіп.

Демарт лише спокійно спостерігав за нами.

-Демарте, вибачте за, можливо, неприємне питання: за що у вас вистрілив Ксав’є?

-Артуре, моє прострелене коліно – це лише найменша жорстокість  спричинена тим виродком. Розумієте, на його руках дуже багато смертей. Коли Рокко і Батист це свідомі вбивці, у них є своя певна ціль, то Ксав’є це психопат, він може вбити без роздумів будь-кого, і лише він вирішує, до якого часу може жити та чи інша людина. Він мене помилував, знявши у ту ніч циліндр та сказавши, що якщо йому доведеться переді мною ще раз зняти його головний убір, то це буде останнє, що я побачу. Вистрілив він у мене, бо я за ним слідкував і хотів на власні очі побачити його жорстокість та убити цього покидька власноруч. На жаль, Конграйте, я був не обачним. Скільки ви вже бачили офіціантів у готелі?