«Лігво»

Ніч на 3 день

1.

-Сьогодні особливий день для тебе, Ісаку. Ти станеш членом великої сім’ї. Сім’ї, яка колись змінить місто, а потім увесь світ. Наший Бог, наший великий змій Дермедон полюбить тебе, як тільки ти станеш одним із нас. Зараз тобі треба триматися біля мене. Діти Дермедона, якщо ти відстанеш на мене хоча б на десять метрів, принесуть тебе у жертву йому. Тримайся біля мене, юний Ісаку.

-Так, Альфреде! Чому ми пересуваємося у темноті?

-Наші вороги всюди, хлопче, а саме у день вони на нас полюють. Рокко та Батист особливо, ти чув колись про них?

-Звісно, цей легендарний дует вбивць дістане будь – кого і будь – де, і ніхто не сховається від них.

-Саме так, але нам щастить, що вони не здогадуються, де ми знаходимось. Ісаку, нікому не можна розповідати про наше лігво, бо той хто це зробить, той швидко залишиться спочатку без язика, а потім без голови, як і його знайомий чи знайома, кому він розповість. Тому, Ісаку, ти ,як нижча каста у майбутній сім’ї, навіть у місті не з’являтимешся.

-Я розумію, Альфреде, але касти? Що у вас за ієрархія?

-Так, хлопче, касти. Ти будеш представником нижчого рівня. Це звичайні, але такі цінні робочі, які готують їжі, яку приносять вже представники середньої зони, прибирають та найголовніше – возвеличують нашого проповідника Флоріана, чийого сина Чарльза так жорстоко убив Рокко.

Флоріан був у шаленому гніві, він відправив за головами «Вампіра» та «Скіфа» 50 жнеців. Цим воїнам немає рівних, Ісаку. Найкращі з найкращих серед нас. Вони не боялись нічого, їх сурові тренування зі стрільби в абсолютно нелюдських умовах показували, що вони справжні і найулюбленіші сини Дермедона. Їх всіх убили тих двоє виродків. 49 тіл було знайдено на різних куточках Вільденбургу , і всі вони із відміткою жнеця: татуювання чорної мамби, яка кусає свою здобич. А останній жнець прийшов сюди без руки. Останні його слова були, які пам’ятаю досі, як страшний сон: «Рокко вас усіх знайде…»

Від слів Альфреда я закляк. У цей момент я розумів, що буде, якщо кілери до нас доберуться… Це буде повний геноцид моєї майбутньої сім’ї. Але мені, Ісаку Стелівонту, робити нічого, я одинаком був усе своє життя. Ріс у притулку для дітей, яких покинули батьки напризволяще, викинувши на двір, як собаку… Усі свої 25 років я недоїдав, був одягненим як безхатько, мене рідко хто брав на роботу навіть, щоб мити посуд. Ще досі пам’ятаю, коли мені вже стало 16 років, як я бродив по Ферунтену у пошуках їжі та оселі на ніч, аж поки мені сама доля не підказала, що потрібно таємно залізти у корабель і заховатись у одній із бочок. Так я попав сюди на континент, де бачив неймовірної краси Кемніц. Люди були там добрі до мене, хоч і багачі. Завжди допомагали із грішми та давали роботу, щоб підзаробити. Так я й назбирав на власну кімнатку. Здавалося, що тоді я був найщасливішим, але цей момент тривав недовго. Коли я повертався до дому після невеличкої роботи, я побачив, як моя оселя згоріла… Як виявилось місцеві хулігани закинули через вікно якусь горючу речовину, яка повністю рознесла вогонь по моїй оселі. Так я знову став нікому не потрібним волоцюгою. Я був після Кемніца  у Стервенту, але ніхто мене там не прийняв. У якийсь момент часу перебування там, я думав, що це місто буде місцем моєї смерті. Я був занадто голодним. На той момент мені було вже 24 роки. Мені в голові не вкладалось, як так швидко сплинув час і як так довго вже я перебуваю на зовсім іншому континенті, за тисячі кілометрів від Батьківщини… Але все ж таки в один із вечорів у Стервенті, я зустрів Альфреда Неспесі, з яким зараз вирішується моє майбутнє у лігві.

Коли я просив милостиню на вулиці, то цей на вигляд 45-річний чоловік із сивою бородою, низького зросту, десь під 160 см, кинув мені шляпу аж цілий долар. Подивившись на мене, як я заплакав після цього, він запропонував мені приєднатися до його сім’ї, де всі живуть щасливо. Такий знак долі, коли Альфред купував наукову літературу у Стервенті,  допоміг мені і саме з ним я потім переїхав у Вільденбург, де він зняв мені кімнату і просив чекати, поки прийде час. І ось саме сьогодні час прийшов.

-Продовжу я, Ісаку, на тому, що як ти міг зрозуміти, наші жнеці повністю керувались десницею Вольфом. А саме десниця є вищою кастою, а найвищою є проповідник. Якщо Вольфа колись уб’ють, то на його посаду зайде його помічник, він також належить до вищих чинів влади. Щоб ти розумів, Ісаку, Вольф це вже третій десниця. Вони довго не живуть, на них йде найбільше полювання, так як вони керують жнецями, середньою кастою мисливців та самих синів та дочок Дермедона, які підготовлюють сам процес ритуалу. Десниці також вирішують, кого залишати у якості рабів, а кого підносити нашому Великому Змію, нашому батьку та нашому творцю. Але найчастіше це робить проповідник. Ти, як член нижчої касти, будеш, окрім звичних справ, спостерігати за рабами, якщо хоча б один утече під час твоєї зміни, тебе повісять.

- Я розумію свої обов’язки перед сім’єю, а чи були вже такі випадки, що колись хтось звідси тікав?

-Були, хлопче. Але наші розвідники швидко їх знаходили. А далі ти сам розумієш, Ісаку. Їх приносили як жертву Дермедону.

- А ким ви є у сім’ї, Альфреде?

- Я простий вчитель та науковець, і все. Якщо у тебе виникне питання, до якої касти я належу, то до ніякої. Але науковці, алхіміки, солдати та багато чого іншого, не належать до жодної з них. Але всі ми керовані Флоріаном та Вольфом.

- Зачекайте, тоді чому ви не у касті…?

-Пізніше дізнаєшся, Ісаку.

- У вас є школи?

- Так, Ісаку, все для дітей. Але де народжуються діти, там вони залишаються, без права переходу у вищу або нижчу касту.

- Наприклад, якщо дитина народилась у нижній касті, то вона не може перейти у середню?

- Саме так

- А як тоді, якщо дитина народилася від союзу між середньою і нижчою кастою?

- Тоді це вирішує Вольф. Найчастіше дитина належатиме до вищих класів, але якщо десниця відчуває дурну кров у дитини, то він може залишити її у нижчій касті. І ще є таке правило, Ісаку, у нас ніхто не може бути вигнаним із сім’ї. Якщо ти провинився - тебе убивають, якщо ні, то ти живеш на радість Дермедону