Сліди серед забутих каменів

Повернувшись із Храму Серця, Шиз, Хесар та Альд знову зібралися в одній із круглих зал старого палацу. Там, серед запорошених сувоїв і уламків статуй, розгорнули карту, яку їм передав Орен. На звороті, нанесено ледве помітними чорнилом, виднівся символ — три переплетені кола. Одне з них світились сріблом. Друге — ледь вловимим відблиском попелу. А третє — залишалося темним, ніби ще не розбуджене.

— Це… координати, — мовив Альд, нахилившись над знаком. — Або принаймні вказівка на місце, де зберігається наступний фрагмент Ключа.

— Підвальна частина старої обсерваторії, — додала Шиз. — Її згадували Зберігачі. Вона занурена в ґрунт, а її дах давно обвалився. Ми повинні бути обережні: там уже діють інші сили.

Шлях туди вів крізь схили східної частини Каар-Несхата, де залишки будівель утворювали вузькі проходи. Місто тут було ще живе, але по-своєму — уламки, які збирались у нові форми, стіни, що повзли, мов живі, і камінь, який запам’ятовував кожен крок.

Коли вони наблизились до обсерваторії, повітря стало інакшим. Не вологим, як у підземеллях, а сухим, із присмаком пилу, який ніколи не осідав. Її рештки здіймалися зі схилу, утворюючи химерну конструкцію з круглих арок і скручених труб, що колись, можливо, слугували зоряним приладдям.

— Тут колись стежили за небом, — прошепотав Хесар. — А тепер зірок не видно.

Всередині панувала майже повна тиша. У самому центрі, під уламками, вони знайшли кам’яний саркофаг. Шиз доторкнулась до його поверхні, й він розчинився — не зламався, а саме перетворився на пил.

Усередині лежав уламок печатки — другий фрагмент. Його поверхня була вкрита символами, які світились не сріблом, а попелом.

— Тепер у нас дві частини, — мовила Шиз. — І щось мені підказує, що третя… сама знайде нас.