"Мовчання після голосу"

Вони не одразу пішли з Храму Серця.

Навіть коли темрява відступила, дим осів, а голос Сутності зник, тиша залишалася обтяжливою, мов у могилі. Лише пульс у скронях і ледь чутне потріскування уламка печатки в долоні Шиз нагадували, що вони ще тут. Ще живі. Ще можуть вибирати.

Шиз стояла в центрі зали, схилившись трохи вперед, ніби слухаючи щось, чого більше не було. Її плечі тримались прямо, але руки тремтіли.

— Я… — вона озвалася нарешті, — …не знаю, чи зробила все правильно. Але коли він заговорив — я не могла погодитись. Навіть попри страх.

— Це і є правильне, — тихо сказав Хесар. — Коли боїшся, але все одно стоїш.

Альд сидів осторонь, спираючись на стіну, ніби вся вага світу тиснула на його спину. Його очі були заплющені, але в кутиках закарбувався сум.

— Той чоловік… він не був просто голосом із минулого. Він був попередженням. Про те, ким я міг би стати.

Шиз підійшла до нього і сіла поруч. Її пальці стиснули уламок печатки. Тепло від нього було не втішним — а пекучим, як пам’ять.

— Ми всі могли б стати кимось іншим, — сказала вона. — Але ми стали тими, ким стали.

Вони сиділи мовчки.

Каар-Несхат більше не шепотів. Місто, здавалося, завмерло разом із ними. Немов дало дозвіл — на мить видихнути.

— Що ти відчула, коли дим говорив до тебе? — спитав Хесар.

Шиз не одразу відповіла. Потім, нарешті:

— Я відчула, ніби воно… не просто питає. Воно хоче заповнити порожнечу. Заповнити мене. І саме в цьому найбільша спокуса — бо воно говорить голосом розуміння. Слухає тебе. А потім… стирає тебе.

Альд відкрив очі. Його голос був глухий:

— І все одно колись хтось його почув і погодився.

— Але не ми, — твердо відповіла Шиз.

Вона підвелася. Камінь під ногами більше не здавався ворожим. Можливо, тому, що вона перестала бути просто гостею. Вона стала частиною.

— В нас є уламок. І є карта. А ще є вибір — поки що наш.

Хесар посміхнувся куточком вуст.

— Тоді давайте зробимо щось рідкісне для цього місця: довіримо один одному.

Трійця встала й вирушила назад — не в страху, не в гніві, а в тиші, яку вони прийняли. Бо місто ще не сказало свого останнього слова.