Тріщина у завісі

Перші проблеми не змусили себе чекати. Каар-Несхат жив і дихав, але щось у його ритмі почало змінюватися. Після розмови з Альдом і відновлення спогадів між ними повисла важка мовчанка. Навколо ніби згущалася якась невидима присутність, спостерігаючи, вичікуючи.

Шиз відчувала це всім єством. Місто ворушилося, його кам’яні вулиці вібрували під її кроками, ніби прокидалася давня свідомість, яка не була певна, чи варто приймати їх, чи відштовхнути.

— Ви теж це відчуваєте? — запитала вона, зупинившись посеред площі, де мозаїчні орнаменти переливалися блідими вогнями.

Хесар зупинився поруч, тримаючи руку на руків’ї меча. Альд мовчки оглядав стіни будівель, ніби вишукував щось у кам’яних письменах.

— Це не просто відчуття, — заговорив він після довгої паузи. — Місто тестує нас.

— Тестує? — перепитав Хесар, його голос звучав напружено. — Це якесь випробування?

Альд повільно кивнув.

— Ми пробудили пам’ять, але разом із нею ми пробудили і те, що спало в цих стінах. І тепер це щось вирішує, чи варто нам лишатися тут.

Шиз ковтнула клубок у горлі, відчуваючи, як холодні тіні обіймають її свідомість. Вона обернулася до найближчого проходу між руїнами, і раптом їй здалося, що камені змінюють своє положення. Немов би саме місто змінювало форму, заплутуючи їх у своїх тенетах.

— Нам потрібно бути обережними, — сказала вона, стискаючи кулаки. — Якщо ми зробимо щось не так, Каар-Несхат може вирішити, що ми зайві.

— А якщо вже вирішив? — похмуро додав Хесар, стискаючи меч.

В цей момент вітер затих, і в тиші почулося шепотіння, що доносилося з глибини вулиць. Воно не було людським, але водночас звучало, як голос давнього, забутого божества.

— Тоді нам доведеться довести свою вірність, — прошепотів Альд, дивлячись у темряву перед ними.