Місто Кістяних Богів
Спогади, що повертаються
Шиз і Альд стояли посеред руїн, обережно розбираючи клубок своїх спогадів. Відчуття, що вони були пов’язані чимось більшим, ніж просто зустріч у цьому мертвому місті, не відпускало її.
— Я пам’ятаю голос, — тихо сказала вона. — Він кликав мене… колись давно.
Альд схилив голову набік, його очі, немов тліючі вуглинки, блиснули в тьмяному світлі.
— І я пам’ятаю. Дівчинку, яка бігала храмовими дворами, ховаючись від наставників. Її сміх лунав у коридорах, а потім… тиша. Все обірвалося.
Шиз заплющила очі, і хвиля видінь накрила її. Вона бачила себе дитиною серед високих колон, бачила юнака, який піднімав її на руки, сміявся разом із нею. І бачила жах у його очах, коли все навколо перетворилося на хаос.
— Це був ти… — прошепотіла вона. — Альдуаре…
— Ми були дітьми храму, — його голос став глибшим, сповненим туги. — Ти мала стати великою жрицею, а я… я мав піти слідом за іншими. Але місто розпалося, і ми втратили один одного.
Шиз торкнулася холодного каменю поруч, ніби прагнучи знайти підтримку.
— Чому я не пам’ятала?
— Бо місто не хотіло, щоб ти пам’ятала, — сказав він. — Але тепер, коли воно саме покликало тебе назад, воно повертає і правду.
Вона відчувала, як Каар-Несхат дихає навколо, його магія струменіла в повітрі. Її доля була вплетена в його руїни, у ці спогади, у цього чоловіка перед нею. І тепер, коли вони знову з’єднали фрагменти минулого, лишалося тільки зрозуміти: що їм робити далі?
#5740 в Фентезі
#885 в Бойове фентезі
#3223 в Сучасна проза
Відредаговано: 21.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
