Загублені відгомони

Шиз і Альд сиділи біля мерехтливого вогню, мовчки переварюючи все, що дізналися. Вітер шепотів між руїнами, ніби підслуховував їхні думки. Світло від полум'я кидало тіні на потріскані стіни, оживлюючи стародавні символи, викарбувані в камені.

— Це не просто спогади, — заговорила Шиз, дивлячись на Альда. — Це більше, ніж просто уривки минулого. Місто ніби наштовхує нас на істину.

Альд кивнув. Його обличчя здавалося ще більш зосередженим, ніж зазвичай. Він водив пальцем по старій металевій пластині, яку знайшов серед уламків. На її поверхні проступали вигравірувані знаки — частина стародавнього ритуалу.

— Це фрагменти нашого життя, — прошепотів він. — Ми були тут раніше. Ми зробили вибір… і він привів нас сюди знову.

Раптом в голові Шиз спалахнули нові видіння. Вона бачила себе, але іншу — у довгих шатах, з переплетеними срібними нитками в волоссі. Вона стояла на високій вежі, тримаючи в руках обвуглений сувій. Позаду неї стояв чоловік у чорному, його очі світилися, як розжарене вугілля.

— Ти віриш мені? — його голос лунав у її свідомості, ніби відлуння.

— Я не знаю, чи можу, — відповіла вона тоді. І тепер, у теперішньому, ця ж сама невпевненість пронизувала її наскрізь.

Вона схопилася за голову, відчуваючи, як реальність змішується зі спогадами. Її долоня торкнулася амулета, що висів на шиї, і вона здригнулася. Ця річ була тут з нею давно. Дуже давно. Вона принесла його з минулого.

— Альде, — прошепотіла вона. — Ми не просто випадкові мандрівники. Ми ключ до цієї історії.

Вогонь потріскував, вітер завивав у вузьких провулках Каар-Несхата, а над ними нависало усвідомлення — вони не просто спостерігачі. Вони частина цього міста. І їхній вибір знову може змінити його долю.