Посланець темряви

Ніч у Каар-Несхаті була глибокою, наче бездонний колодязь, і здавалося, що саме місто затамувало подих, очікуючи на щось невідворотне. Шиз і Хесар не спали. Вони сиділи у старій бібліотеці, розглядаючи древні сувої та книги, намагаючись знайти хоч натяк на те, як можна врятувати місто. Та все було марно – всі шляхи вели до руйнування або до жертви, яку ніхто з них не був готовий принести.

І тоді він прийшов.

Спочатку – ледве чутний вітерець, який прослизнув крізь розбиті вікна бібліотеки. Потім – кроки, важкі та владні, що відлунювали серед полиць, змушуючи пил здійматися у повітря. Шиз підняла голову, відчуваючи, як магія міста змінюється, стає тривожною, майже напруженою. Хесар уже стояв на ногах, рука лежала на руків’ї кинджала.

Фігура, окутана чорним плащем, з'явилася в проході між книжковими стелажами. Каптур ховав обличчя, але коли він підняв голову, з-під тіні загорілися очі – червоні, як розпечені вуглини, і в них мерехтіла глибока, майже нелюдська мудрість.

"Ви довго вагалися", – його голос був глибоким і гулким, ніби долинав крізь століття.

Шиз підвелася, її пальці міцно стиснули древній манускрипт. "Хто ти?"

Чоловік у каптурі зробив крок уперед, і світло факелів здригнулося, ніби само місто боялося його присутності.

"Я – той, хто вже бачив кінець цього місця", – відповів він. "І той, хто знає, що вам доведеться обирати."

Хесар насупився. "Обирати між чим?"

Таємничий гість усміхнувся – майже невловимо, але Шиз відчула холод, що пробіг їй по спині.

"Між істиною та забуттям. Між владою та покорою. Між життям... і смертю."