Привиди минулого

Шиз і Хесар сиділи біля вогню разом із мешканцями міста, що пережили його загибель. Дара, старенька жінка, яка першою заговорила з ними, сіла навпроти, її очі мерехтіли у світлі полум'я, як дві крихітні зірки у темряві. Інші жителі трималися осторонь, та їхні погляди не відривалися від чужинців, що прийшли в Каар-Несхат.

"Раніше місто було живим у всіх значеннях цього слова", — почала Дара, її голос був низький, трохи шершавий, ніби сама земля промовляла крізь неї. "Будинки стояли міцними, вулиці були сповнені людей, жреці проводили свої ритуали під захистом веж. Але щось змінилося..."

Вона провела рукою по обличчю, наче намагаючись стерти невидимий пил спогадів.

"Жреці стали жадібними. Вони прагнули більшої сили, більшого контролю. Вони вірили, що можуть повністю підкорити магію міста, але не розуміли, що місто ніколи не було їхнім слугою. Воно слухало, спостерігало... і чекало."

Один із чоловіків, що сидів неподалік, кивнув. Його обличчя було виснаженим, мовби з нього висмоктали саму сутність життя.

"Після ритуалу все пішло не так, — сказав він. — Небо потемніло, тіні стали рухатися самі по собі, а повітря стало важким, наче саме місто задихалося від того, що вони зробили."

Дара підняла вказівний палець.

"А потім він прийшов."

Шиз відчула, як її серце стиснулося. Вона вже знала, що це не випадковість. Вона тут не просто так. Вона схилилася вперед.

"Хто?"

Дара задумалася на мить, а потім відповіла: "Чоловік у чорному. Він не назвав свого імені. Його одяг був зітканий з ночі, а очі світилися, як жарини. Він сказав, що це ще не кінець. Що місто ще стоятиме, але не так, як раніше. І що він повернеться."

Хесар, який досі мовчав, нарешті заговорив: "І він не повертався?"

"Ні," — похитала головою стара жінка. "Але ми відчуваємо, що його слова були не брехнею. Він повернеться, як тільки прийде час. І, можливо, саме ви його привели."

Тиша, що запала після цих слів, здавалася важчою за камені, з яких складалося саме місто Каар-Несхат.