Обранець темряви

Обранець Темряви

Шиз і Хесар стояли нерухомо, немов тіні серед виру темряви, яка все ще обіймала їх. Серце Шиз гупало так сильно, що, здавалося, лунало в самому камінні Каар-Несхата. Повітря навколо було густим, наповненим шепотами, що розтікалися по її свідомості.

Хесар підніс руку до грудей, ніби намагаючись перевірити, чи серце ще належить йому. Але тепер він відчував щось інше — наче під шкірою пульсувала сама сутність міста. Його думки змішувалися з чужими голосами, а в грудях зачаївся тягар, наче він став частиною чогось значно більшого за себе.

«Ви відчуваєте?» — прошепотіло місто всередині них. І його голос більше не здавався чимось зовнішнім. Він жив у їхніх думках, у їхній крові.

Шиз відчула, як пальці затремтіли, коли перед її очима промайнули образи. Руїни, яких вона ще не бачила. Кам’яні коридори, що звивались углиб, де під містом спало щось, що навіть демони боялися пробудити. Вона бачила уламки храмів, залиті кров’ю, бачила жреців у темних шатах, що схиляли голови перед гігантським кам’яним троном, на якому вже давно ніхто не сидів.

«Що це?» — видихнула вона.

«Те, що було. Те, що є. Те, що буде», — відповіло місто.

Хесар схопився за голову, важко дихаючи. Його очі розширились, а губи зімкнулися в тонку лінію. «Це не просто клятва… Це прив’язаність. Ми тепер зв’язані з цим місцем… навіки.»

Шиз стиснула кулаки, намагаючись впорядкувати думки. Вона вже не могла сказати, де закінчуються її власні почуття і починається свідомість міста. Але найстрашніше було те, що тепер вона не хотіла це розірвати. Вона хотіла знати більше.

«Відкрий нам свої таємниці», — прошепотіла вона.