Глибини Каар-Несхата ч.2

Глава 23: Глибини Каар-Несхата

Хесар стояв нерухомо, відчуваючи, як слова, що линуть зі стін, обплітають його свідомість. Голоси змішувалися, формуючи незримий хор, що шепотів про минуле, про гріхи, про забуті обітниці. Місто не просто говорило – воно випробовувало їх.

— Ви повернулися… — голос був старий, обвітрений часом, ніби належав самій землі. — Ті, хто зрадили… Ті, хто забули…

Шиз стиснула кулаки, її пальці боляче вп’ялися в долоні, але вона не відвела погляду від мерехтливих символів, що палали у темряві.

— Ми не ті, хто був тут раніше, — відповіла вона, намагаючись зберігати спокій.

— Ви кров від крові їхньої… Ви несете їхні тіні… — голос змінився, став глибшим, майже загрозливим. — Ви прийшли забрати? Знищити? Чи повернути те, що загублено?

Хесар відчув, як мороз пробіг по спині. Він обернувся до Шиз і побачив, як її очі спалахнули дивним світлом. Вона щось відчувала… Більше, ніж він.

— Ми шукаємо правду, — прошепотіла вона. — І якщо вона похована тут, ми її знайдемо.

Відлуння її слів затихло, а потім темрява навколо заворушилася. Стеля над ними здригнулася, ніби місто вдихнуло на повні груди. Коли Хесар глянув на стіни, він побачив щось нове. Серед тіней почали проявлятися постаті – напівзруйновані, з розмитими обличчями, але їхні очі світилися холодним, пронизливим вогнем.

— Пам’ять крові… — прошепотів один із привидів. — Ви не знайдете правди без жертви.

— Яка жертва? — Шиз зробила крок уперед, її голос тремтів від емоцій, але не страху. Скоріше від гніву.

— Ти вже знаєш… — голос потонув у тиші, а потім усе довкола здригнулося.

Раптом підлога під їхніми ногами почала розходитись, відкриваючи чорний провал. Каар-Несхат не тільки говорив з ними. Він вирішив перевірити їх.