Місто Кістяних Богів

Шепіт глибин

Темрява підземелля була майже відчутною. Вона ніби спліталася у густий туман, що огортав тіло і змушував серце битися повільніше. Шиз ступала вперед, її пальці ковзали по шорсткій стіні тунелю, ніби намагаючись знайти хоч якусь опору в цьому світі, де межа між реальністю і видінням була майже стерта.

Хесар ішов поруч, його кроки ледь чутно відлунювали в кам’яних коридорах. Він мовчав, але його погляд був спрямований далеко вперед, ніби він уже бачив те, що чекало їх далі.

— Це місце... — прошепотіла Шиз, відчуваючи, як щось невидиме тисне їй на груди. — Воно говорить до мене.

— Воно пам’ятає тебе, — тихо відповів Хесар. — І воно хоче, щоб ти теж згадала.

Вони вийшли у великий зал, і навіть у пітьмі вона відчула його масштаб. Стеля губилася у темряві, а під ногами шелестіли кістки та уламки каменю. Десь у глибині щось рухалося, ледве чутний звук, мов подих древнього велетня, який спав тут віками.

Шиз відчула, як у неї стискається горло. Тут, під містом, була сила, стара, забута і небезпечна. Вона не просто спала — вона чекала. І її пробудження могло змінити все.

— Ти повинна вирішити, — Хесар поглянув на неї. — Чи відкриєш ти правду, чи залишиш її похованою.

Глибоко вдихнувши, Шиз зробила крок вперед. У темряві щось прошепотіло їй у відповідь.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше