8. Лера мене дивує

Наступного дня, як і домовлялися Світлана Андріївна та наш Олександрович поїхали до РАГСу подавати заяву. Ну і постаратися розв'язувати питання, щоб весілля зіграти вже в суботу, щоб розписатися точніше.

Ми з Лерою залишилися самі. Чекали на них і розмовляли про різне, про своє.

- Ти ж не забув завтра, ми з тобою йдемо на день народження. У моєї подруги, що на Восьмій школі, — нагадала вона мені.

- Я не розумію, навіщо мені з тобою туди йти, якщо вже все й так вирішено?

- Нехай люди спонукають хоч увечері одні. - Пояснила мені Валерія. - Ти чого не розумієш? Дорослі люди вони. І їм там може якийсь інтим потрібен чи щось у цьому плані.

– Ну, якщо так. То добре, підемо. А подруга не буде проти? Може, у тебе там якісь наречені чи кавалери, а я з тобою. Я тебе ще скомпрометую, Валерію.

Лера почала сміятися, як дурна.

- Ти мене скомпрометуєш? Дивись, як би я тебе не скомпрометувала. Ти ж не знаєш, яка тут у мене репутація. Чи мало. Може, я тут місцева відома бандитка?

- Це я на вигляд біла і пухнаста. А насправді знаєш, як мене раніше тут звали – мадам отаманша. Мамі щодня вчителі скаржилися на мене. Я ж ходила до школи, яка тут поряд. А потім вона мене до себе у восьму школу забрала, щоб я себе там пристойніше вела. А я таке витворювала. Ха-ха. А ти думала я дівчинка-співачка.

Чесно кажучи, Лера, не була схожа на таку вже бандитку.

- Ти на вигляд така дівчинка пристойна. Проста та звичайна. А тут на тобі. Виявляється, ти ураган? – щиро здивувався я.

- Ураган? – засміялася Лера. - Не те слово. Я – шторм, смерч, торнадо, буря. Але це раніше було. Знаєш, пубертатний період, підлітковий вік, максималізм і таке інше. Тепер я звичайно змінилася і вже трішки інша людина. Але повір, там, де ми йдемо мене, якраз такою бандиткою й знають.

- Тож порівняно зі мною ти просто тихоня, — продовжувала ділитися Лера своїми спостереженнями. — І всі подруги подумають, де я знайшла такого спокійного хлопчика. Почекай, там усі мої старі будуть знайомі. Мої друзі. І вони тебе ще шкодувати почнуть і розповідають, щоб ти від мене біг, як від вогню швидше за вітер. І тікав з усіх ніг. Ха-ха.
Я, звичайно, у все це мало повірив. Щось, якось не вкладалася в мене в голові, що ця спокійна дівчинка, яка читає книжки та постійно сидить удома, може щось витворяти.

Але, може, правда раніше вона була інша?

О десятій годині прийшли Світлана Андріївна та Михайло Олександрович.

- Ну як мама? – Перша побігла з усіх ніг Валерія. - Все вийшло?

- Вийшло. Ти ж знаєш, там працює моя колишня учениця. Вона завідувачка РАГСу. Ось вона все це швиденько вирішила. І, будь ласка, нас поставили на суботу. Найпершими, щоб ми нікому не чекали.