1. Зломалися

Це було давно. Часи були інші. А люди добріші та щиріше. 
Якось так сталося, що одного спекотного літнього ранку їхали ми через місто N по дорозі на Кременчук.
Мені воно дуже сподобалася! Таке зелене. Таке затишне. І на вулиці людей мало. І все так у місті гарно. І така там краса усюди.  І по вулицях стільки гарних дівчат ходить. Я тільки і дивився на усі боки поки ми проїжджали скрізь це місто.

 І таке відчуття наче ти у себе вдома.  Приємне таке відчуття. Все таке здавалося рідним та близьким. І люди привітні. І вулиця чистенько. І акуратні такі будиночки. Краса. Якась наче казка. Дуже мені там сподобалось. Я ще подумав, як було б добре тут трішки пожити. Та з кимось познайомитися. 

Їдемо ми ввечері назад. Знов через те саме гарне місто. І тут на тобі. Машина зламалася. Затихли і в жодну. Вийшов шофер та й каже.

-  Потрібен звісно довгий ремонт. А вже вечір. Що робити? Ночувати у машині. Якось розмістимось. 

- Ну, гаразд. Як скажете, Олександрович. - Виходжу я з машини. - Будемо тут посеред вулиці ночувати. Це дорога. Всяке може бути. 

А на вулиці тут приватний сектор. Олександрович пішов в будинок напроти попросити води. Відкрила жіночка. Приємна така. Покликала з собою. Він і пішов. А я біля автівки залишився.

 Його довго не було. Я вже почав хвилюватись, що там з ним могло статися. Може там якісь злодії живуть. За тим жовтим парканом.

Але тут відчинилися зелені ворота і звідти вийшов Олександрович, а разом із ним жінка. Та сама. Середніх років вона така. В халаті. По домашньому. Вони з Олександровичем про щось розмовляли та посміхалися один одному.

- Ось, знайомся Це Світлана Андріївна.
- Дуже хороша людина.

– Що ви. - Жінка збентежилася. – І не треба мене хвалити. Так би вчинила на моєму місці кожна нормальна людина. Навіщо вам всю ніч у машині мучаться, якщо ми маємо вільні місця. Ми живемо удвох із донькою. Місце у нас вистачає. Машину можна прямо у двір поставити. Ворота у нас відчиняються. Собака не злий. У нас будинок великий. Аж чотири кімнати.

- Нам ще тільки на фірму зателефонувати й сказати, що ми зламалися і затримуємося. - Поцікавився я у неї наявністю телефону.

- Ой, тут я вам нічим допомогти не можу. У нас немає телефону і взагалі на вулиці тут телефонів ні в кого немає. Це вам треба нижче спуститися туди. На паралельно вулицю. Там може бути десь у когось телефон.
Зараз ось донька, Лера, з хвилину на хвилину прийде і вона обов'язково вас проводить.