Розділ 10

Ніч оповила місто. В одній частині району звучала гучна музика. В іншій — лунали постріли. Деякі люди відпочивали, розважалися в клубах, інші ховалися від бандитів у своїх будинках. Дехто допитував нападника на заводі, а Адам Воррен, який вижив під час нападу на ресторан, до самої глибокої ночі перебував у кабінеті прокурора Вільяма Блека. І розмова була на підвищених тонах…

Серена не могла заснути. Крутячись на ліжку, перевернулася на бік і застогнала від різкого болю. Сьогодні протягом дня в лікарні було шумно, і дівчина чула від медичного персоналу, що державні лікарні забиті пораненими людьми. Хто має гроші, тих відправляють у приватні лікарні, такі, як ця. Також охоронець Неро привіз дівчині одяг і повідомив, що це від Сабін. Згодом дівчата довго розмовляли мобільним телефоном. Серена, заспокоївши подругу, що з нею все добре, сама ледве стримувала сльози, щоб не розридатися від відчаю. Доки вона перебуває в лікарні, вона в безпеці, це вже дівчина зрозуміла, але що буде, коли повернеться додому?

У голові було багато думок. І серед них промайнули думки про Ісаака Хантера. Варто було заплющити очі, як втома обволокла тіло й Серена заснула.

Прокинувшись посеред ночі від відчуття, що за нею хтось спостерігає, дівчина з криком прокинулася. Оглянувши кімнату, дотягнулася до лампи й увімкнула її. Світло розвіяло темряву, і Серена, важко зітхнувши, піднялася з ліжка та вийшла в коридор. Закутавшись у халат, дійшла до балкону. Взявшись за ручку, застигла на місці. На балконі стояв чоловік. Він, оглянувшись, зосереджено поглянув на неї крізь скло. Серена нерішуче відчинила дверцята, і холодний поривчастий вітер вдарив їй в обличчя.

— Насувається гроза! — промовив Ісаак Хантер.

— Що ви тут робите? — запитала Серена й стала поряд із чоловіком.

— А ти чому не спиш?

— Питання на питання, — прошепотіла дівчина й опустила голову.

Від вітру її волосся почало розвіюватися. Серена намагалася прибрати пасмо волосся з обличчя. Оглянувшись, побачила пов’язку на руці чоловіка.

— Що з вами трапилося?

— Ти завжди така допитлива?

— Ні, — захитала головою Серена й, засоромившись, відступила.

Ісаак озирнувся й, прискіпливо оглянувши її, примружився й запитав:

— Ти боїшся батька?

Серена не очікувала такого питання. Вона мимоволі підняла плечі догори й хрестила руки на грудях.

— Ви завжди такий допитливий, містере Хантере?

Ісаак засміявся. Його сміх поєднався з громом. Серена стрепенулася, але не зрозуміла, більше злякалася грози, яка насувалася, чи зустрічі із чоловіком.

— Чому ви мені допомогли в клубі?

— Не існує безкорисливої допомоги, Серено!

— Чому в мене таке відчуття, що я лише розмінна монета в грі, правила які мені не відомі? Лише пішак, який все одно вибуде з гри! — з відчаєм промовила дівчина.

— А ти сама себе ким вважаєш? Ти розбита дівчинка, яка боїться батька й виконує всі його примхи, чи дівчина, яка може взяти від цього життя все, що забажає?

— Я не така… — захитала головою Серена.

— Відповідь не має конкретики!

Ісаак обернувся й схилив голову набік. Серена стала навпроти нього й промовила:

— Я все своє життя робила лише те, що говорив батько! Була тінню старшої сестри! Але я вірю, що все, можливо… зміниться!

— А що ти зараз хочеш?                 

Від блискавиці, яка розсіювала темряву, очі чоловіка увібрали в себе темну блакить. Серена нерішуче зробила крок до нього, й Ісаак посміхнувся. Вона сама скоротила між ними відстань.

— Зроби те, що хочеш! — схилившись, прошепотів на вухо.

— Я хочу втекти від вас! — нерішуче відповіла.

— Тоді зроби це!

Серена всміхнулася й, поглянувши на чоловіка, промовила:

— Даєте мені зробити власний вибір?

Ісаак кивнув. Серена, поклавши руку на поручень, піднялася навшпиньки. Його вуста були настільки близько, що вона в міліметрі відчувала його глибокий подих.

— Перевіряєте мене… — дівчина миттєво відступила вбік. — Добраніч, містере Хантере!

— Ти ж хотіла зробити дещо інше?

Його питання змусило її зупинитися.

— Хотіла. Але не стану! — оглянулася. — Читаєте мене, як відкриту книгу. Утім, якою б я не була розбитою на маленькі уламки, які тяжко зібрати воєдино, я також маю почуття гідності! І цього в мене ніхто не відбере…

«… сподіваюся!» — подумала про себе Серена, але не озвучила це вголос.

Ісаак, провівши дівчину поглядом, дістав із кишені брюк телефон і набрав Луку.

— Ти ще на заводі?

— Так, — відповів Лука. — Ти як себе почуваєш?

— Краще всіх. Твоя охорона біля лікарні?

— Три машини постійно чергують!