Розділ 2

Жителі міста Акройд бачили багато смертей. Розбірки між мафіозними кланами завжди залишали по собі гору з трупів. Поліція в таких випадках не втручалася. Гроші вирішували все. Але часи змінювалися. І на противагу вуличним перестрілкам, майже всі конфлікти між родинами засновниками міста, які, ніби ті звіри, хотіли вкусити більш ласий кусок, вирішувалися в кабінетах.

Життя в цьому місті для декого пливло розмірено, а інші знали ціну цього існування…

Сабін прокинулася від звуку пострілу, який стрімко увірвався в її марення. Відчувши біль, який пронизував кожну клітинку тіла, страшно було навіть розплющити очі. Кілька хвилин лежала мовчки, слухаючи стукіт свого серця та прислуховуючись до шуму, який доносився до неї. Її з дитинства вчили не показувати людям свій страх, адже варто комусь побачити його, як ти відразу станеш жертвою. Жорсткий світ цинічних людей диктує свої правила. Але зараз, на самоті й невідомо де, вона схлипнула, і по щоках потекли сльози. Зрештою, якою б людина не була сильною, але через почуття відчаю відчуваєш себе маленькою, беззахисною людиною у великому і страшному світі, яким правлять «монстри», люди без совісті та будь-яких моральних цінностей. І ти його невід’ємна частина.

Коли шум стихнув, Сабін, борячись із внутрішньою тривогою, яка гарячково окутувала її, повільно розплющила очі. Вона жива, це вже добре. Утім, повстало головне питання: де вона знаходиться, і що трапилося вчора після аварії, адже спогади були досить неясними.

Сабін провела рукою по простирадлу й, відчувши його м’якість, піднялася й схилилася спиною на спинку ліжка. Побачивши, що вона одягнута в чорну довгу сукню, нахмурилася. Поглянула на свої руки, які були в рубцях, стиснула вуста й, піднявши низ сукні вверх, побачила рубці й на ногах. Зітхнувши, оглянулася. Кімната була світлою та просторою, з великим ліжком, а на столі у вазі стояли білі лілії.

Сабін ступила на підлогу й тихенько пройшлася кімнатою. Найцікавіше, що в даній кімнаті навіть не було жодного вікна. Підійшовши до дверей, кілька разів сіпнула за ручку, але все було без результату. Вона зачинена в цій кімнаті. Озирнулася й побачила ще одні дверцята. Взяла за ручку й, відчинивши їх, зайшла у ванну кімнату. Поглянувши на себе в дзеркало, важко зітхнула. Синці під очима, втомлений погляд, розкуйовджене довге волосся. Увімкнувши воду, омила обличчя холодною водою і пригладила волосся. Почувши, як відчинилися дверцята, через кілька секунд вийшла. Перед нею стояла жінка шатенка з коротким до плеч волоссям і карими очима. Одягнута в чорний класичний костюм, взута у високі підбори, вона тримала тацю в руках. Сабін побачила, як двері за нею зачинилися й клацнув замок. Жінка посміхнулася й поставила тацю з їжею на стіл.

— Де я? — хриплим голосом запитала Сабін.

— Міс Неро, вам потрібно поїсти, — склавши руки на грудях, грубо промовила жінка.

Сабін вигнула брови й, голосно фиркнувши, сказала:

— Можливо, там отрута.

Жінка хмикнула й, схиливши голову набік, оглянула Сабін і різко промовила:

— Не хочеш їсти, не треба. Я тобі не нянька.

— Я хочу води! — примружилася Сабін.

— Вода є у ванній кімнаті, — посміхнулася жінка. — Хочеш води? Можеш випити з крану.

Сабін засміялася й, склавши руки на грудях, підійшла до жінки й, піднявши підборіддя, промовила:

— Я хочу зустрітися з господарем маєтку.

— Дівчинко, качати права будеш у себе вдома, якщо звичайно… ще колись побачиш свій дім, — скривившись, зверхньо промовила жінка.

Сабін кивнула. Обійшовши жінку, стала біля стола й, взявши в руку виделку, стиснула її в руках і з під-лоба поглянула на неї.

— Не поспішайте, міс, — промовила услід жінці Сабін.

Почувши її смішок, Сабін швидко підійшла до неї та, схопивши її за руку, встала навшпиньки, адже жінка на підборах була вище неї зростом, і приклала загостреними зубцями виделку до її шиї.

— А тепер, сучко, скажи охороні, щоб вони відчинили двері, — зашипіла Сабін.

— Дівчинко, ти навіть не розумієш, що робиш, — прохрипіла жінка.

Сабін, натиснувши гострими зубчиками виделки на шию, промовила:

— Сонна артерія проходить приблизно за півтора дюйми під поверхнею шкіри, тому її можна зачепити тільки при глибокому порізі, але якщо її розрубати — втрата свідомості відбудеться приблизно через п’ять, максимум п’ятнадцять секунд.

— Даремно ти це робиш, — сказала жінка й покликала охорону.

Коли двері відчинилися й на порозі з’явився охоронець, Сабін опустила руку, в якій тримала виделку, і, відступивши на крок, штовхнула жінку в спину. Вона втратила рівновагу й, впавши на коліна, оглянулася та злісно поглянула на Сабін. Охоронець відразу дістав пістолет і націлився на дівчину.

— І що ти тепер, міс Неро, будете робити? — хмикнула жінка.

Вона намагалася піднятися, утім Сабін, вигнувши брови, фиркнула й, підійшовши до стола, промовила:

— Тобі ніхто не давав дозвіл підійматися. Чи ти думала, я не помітила твоє маленьке татуювання ящірки біля вуха. Можливо, ти й королева в ліжку, однак у нашому місті це значить лише одне…

— Досить! — крикнула жінка.