Місто грішних душ

Частина перша "Я твоя темна сторона". Розділ 1

Ненависть. Це саме те, що відчувала Сабін, дивлячись на всіх пихатих багатіїв та регентів мафії, які були присутні в залі. Ненависть була для Сабін, як акумулятор. Це почуття було необхідним у цей момент. Саме це почуття допомагало прийняти все, що відбувалося... Ненависть — це величезна кількість адреналіну, яка допомагала боротися з фізичною втомою і страхом.

Відчай. Сабін чула схлипи інших дівчат, які стояли поряд із нею. Вони тремтіли від жаху й опускали очі. Утім, деякі дівчата й жінки добровільно приходили в клуб. У кожної загубленої душі, саме так називали їх, були свої мотиви, і дехто обирав, на перший погляд, простий та легкий метод втекти від жорстокої реальності, яка панувала довкола.

Байдужість. Життя в цьому місті нічого не вартує. Лише гроші й зброя керують іншими й дають владу. Той, у кого є влада в місті, — і є господарем життя. Сабін це чудово знала із самого дитинства.

Страх. Її викрали чоловіки в масках. Вбили охорону. Силою заштовхали в автомобіль, і як би вона не пручалася, але сили були нерівні. Один укол у шию — і свідомість піддалася темряві. І зараз вона стоїть у залі, як товар. Адже фактично, на даний час, вона і є товаром для присутніх відвідувачів клубу. Одягнута в сіру сукню, як і інші дівчата, а на руках — наручники, які боляче врізалися в зап’ястя. Таким чином власник нічного клубу із банальною назвою «Лотос» Арло Сілестіс, у приміщенні якого проводилися торги, змушував молодих дівчат відчувати себе ще більш незахищеними, нікчемними, чия доля обирається бажаннями інших людей.

Коли обрали першу дівчину, а точніше сказати, купили, то серце Сабін впало в п’ятки від приреченого плачу деяких дівчат. Вона, глибоко вдихнувши, продовжувала стояти рівно, піднявши підборіддя, показуючи всім, що їй начхати, що вона не боїться.

Молодих дівчат викрадали, продавали в неволю, і вони ставали ніким. Без імені. Без свободи. Без права на вибір. Вони ставали маріонетками в чужих руках. Без душі. Без бажань. Без волі.

Місто грішних душ. Саме так називали місто Акройд. Мафія боролася проти мафії, використовуючи свій вплив на політиків, правоохоронців та посадовців. Місто, яке втонуло в крові, хтивості та бажанні отримати вплив на всі гілки влади. Мешканці поділися на кілька таборів: мафія, регенти, які виступали від імені мафіозних кланів та бізнесменів у вищих гілках влади, середній клас та бідняки. А коли ніч вступала у свої права, Акройд перетворювався на місто, де лунали постріли в бідних районах, відбувалися грабежі, викрадення людей, а з портів відправлялися вантажі контрабанди. Це місто було приречене.

Коли всіх дівчат «продали», настала черга Сабін. Очікування «неминучого» має гіркий присмак. Охоронець штовхнув дівчину в спину, і вона, зробивши кілька приречених кроків, стала посеред залу. Тепер червоні ліхтарі були направлені на неї, і в залі пролунав свист. Всі погляди стали прикутими лише до неї. Дівчина стиснула кулаки й намагалася дивитися в одну точку. Прикусивши до болю нижню губу, за кілька секунд відчула присмак крові в роті. Борючись із нудотою, глибоко вдихнула.

— Панове, останній лот! — голосно сказав ведучий і, обійшовши її, став позаду.

— Скільки? — прогримів один чоловік.

Сабін, намагаючись зрозуміти, хто це сказав, обвела очима приміщення. Зустрівшись поглядом з єдиний молодим чоловіком у залі, затамувала подих. Він, схиливши голову набік, всміхнувся й, закуривши цигарку, закинув ногу на ногу. Почувши, як позаду неї ведучий торгів закашлявся, дівчина стиснула вуста.

— Це, мабуть, якась помилка, — тихо сказав чоловік.

— Октавіане, скільки коштує ця мала? — з місця піднявся чоловік і хтивим поглядом оглянув Сабін.

Сабін впізнала його. Це був діловий партнер брата Луки — містер Рубен Вейтерс. Ну що ж, тепер настав час подивитися, як компаньйон брата відреагує на її ім’я. Купить? Втече? Чи врятує?

— Панове, мабуть, виникла якась помилка! — сказав ведучий і вийшов наперед.

— Помилка? — зареготав якийсь чоловік, і всі підтримали його регіт.

Октавіан, поглянувши в планшет, почав нервувати. Перевівши погляд на Сабін, широко відкрив очі. Прокашлявшись, голосно промовив:

— Дівчину звати Сабін Неро.

— Що? Якого біса? — закричав містер Вейстерс. Його обличчя стало багровим. Він, покрутившись кілька секунд на місці, забрав сумку й швиденько вийшов із залу. За ним поспішили ще двоє чоловіків.

«Втік? Чи, зрештою, попередить брата, де я?» — подумала Сабін.

У залі почався галас. Деякі чоловіки за кілька хвилин піднялися зі своїх місць і пішли до виходу. Утім, деякі й залишилися.

Сабін поглянула на молодого чоловіка із пронизливими сіро-зеленими очима, який також зостався. Не розриваючи з ним зорового контакту, ніби він її порятунок, глибоко дихала. Серце нестримно билося в грудях. Долоні пітніли. Коли на його обличчі промайнула легка усмішка й він першим відвів погляд, Сабін важко зітхнула.

Ніхто її не врятує! Принаймні зараз так точно. Тому що ті, хто залишився, розпочали торги.

Чоловіки сперечалися, а деякі навіть діставали свою зброю та почали погрожувати один одному. Октавіан намагався всіх втихомирити. Однак хижаки готові були перегризати один одному горлянки. І лише один чоловік сидів спокійно та уважно спостерігав за тим, що відбувалося довкола. Сабін стояла, ніби на голках. Утім, жодного разу не опустила голову. Не заплакала. Не показала свого страху. Нехай горить все довкола в пекельному полум’ї, утім ніхто не побачить її відчай.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше