Розділ 24

Коли доля б’є кувалдою, бери зброю і цільця в неї…

Сабін зібрала речі. Приватний літак чекав її в аеропорту о восьмій годині вечора. У неї ще було кілька годин, щоб зустрітися з Адамом.

Сабін трималася до останнього й не давала поганим думкам вкоренитися в серце. Вона не могла саме зараз впасти в істерику й розрюмсатися. Не могла бути слабкою. Однак варто було побачити Адама, як весь біль і страх вийшли назовні. І їй байдуже навіть було те, що в кабінеті стояла незнайомка й спостерігала за її сльозами. Коли Сабін виплакалася в обіймах Адама, перевела погляд на жінку. Потім поглянула на чоловіка й насупилася. Воррен подав їй стакан із водою, і вона, залпом випивши, стиснула склянку. Адам провів долонею по спині дівчини й промовив:

— Сабін, ця пані — адвокат. Вона буде займатися справою Вейтерса.

— Адвокат? Це добре! — кивнула й, ледве стримуючи сльози, попрохала жінку вийти з кабінету.

Адам, поглянувши на жінку, кивнув.

— Я на мить подумала, що це твоя… коханка! — схлипнула й, поставивши склянку на стіл, закрила долонями обличчя.

— Ти розповіси, що в тебе знову трапилося?

— Весілля скасовано… ну, тобто його потрібно перенести!

— Що? — обурився Адам. — Я не встигаю за твоїм емоційним станом!

Сабін, поглянувши на чоловіка, пробурмотіла:

— Серену викрали. Я сьогодні відлітаю в Каррен-Стоун. Пробач, що ти знову змушений терпіти мої сльози.

Сабін вибігла з кабінету. Адам, закотивши очі, взяв мобільний телефон зі столу й вийшов слідом за нею. Зателефонувавши до Аманди, повідомив, що на кілька днів вона візьме управління компанією на себе, і поспішив наздогнати Сабін.

Вона стояла біля ліфту й тиснула на кнопку виклику. Зітхнувши, опустила голову. Вона як навіжена вибігла з кабінету й навіть не попрощалася. Хотіла повернутися назад і нормально поговорити без сліз та істерики. Однак, поглянувши на годинник, насупилася. Вже час їхати до аеропорту.

Адам став біля неї і промовив:

— Так ліфт швидше не приїде!

Сабін повернула голову.

— Пробач. Я не повинна була влаштовувати тобі сльозливу істерику. Серена моя сестра. І тому мені розбиратися з усіма проблемами.

— Я лечу з тобою. Щоб ти біди не натворила, — додав Адам і, коли ліфт відчинився, обійняв Сабін за плечі.

— Ти що, вважаєш мене… неврівноваженою? — задерла голову.

— Саме так, — кивну, і Сабін, стиснувши вуста, відвернулася.

— Можливо, ти все вірно думаєш. Тяжко тобі буде зі мною, — зітхнула й торкнулася його руки.

Адам, схрестивши пальці, усміхнувся й, поглянувши на Сабін, поцілував її у верхівку.

— Хтось же повинен бути в родині без гальм? І, коли тебе буде заносити, я все одно буду поряд!

— Чому ти такий ідеальний?

— Твої слова лестять мені. Однак повір, я далеко не ідеальний!

Ліфт зупинився, й Адам і Сабін вийшли, тримаючись за руки. Наступна їхня зупинка — це аеропорт. А потім — маєток Хантера. І Сабін подумала, що прийдеться докласти всіх зусиль, щоб не зірватися. І це було нереальним завданням…

— Ісааку, де Серена? — Сабін схопила чоловіка за комір. — Чому ти мовчиш?

Ісаак не виражав ніяких емоцій, і лише тьмяні очі говорили про його справжні почуття.

Адам наблизився до Сабін і, схопивши її за талію, відтягнув від Хантера.

— Відпусти! — закричала Сабін.

Вона не підбирала слова. Намагалася вирватися з міцних обіймів Адама й, коли у вітальню зайшла матір Ісаака, переключила свою увагу на неї.

Сабін готова була роздерти власними руками будь-кого в будинку, хто їй суперечив. Це божевілля поєдналося з душевним болем, якого вже не можна було терпіти. Лука в лікарні, і всі вважають, що він загинув, тепер і Серена зникла. Душевний біль приглушував здоровий глузд і здавалося, що тіло палало у пекельному вогні.

Викричавши всі лайливі слова, які вона лише знала, відчула, як горло болить. Захрипівши, опустила голову. Тіло вмить розслабилося й Сабін попрохала Адама відпустити її. Вона дала волю емоціям, які довгий час приглушала в собі й не дозволяла їм взяти верх над собою.

Коли Адам відступив убік, Сабін, похитуючись, розвернулася й вийшла з будинку. Їй потрібно було побути наодинці й заспокоїтися. Серце шалено билося в грудях, від чого подих перехоплювало. Сабін, обійнявши себе руками, адже була одягнута лише в легку кофтину й шкіряну куртку, повільно пішла далі. Обійшовши будинок, побачила гараж. Діставши з кишені мобільний телефон, у пошуку ввела ім’я «Джорджія Стенлі». Знайшовши її соціальну мережу й погортавши сторінку, знайшла потрібну адресу. Інтернет знає все. Почувши позаду кроки, оглянулася.

— Містере Харельсоне, пробачте за сцену, яку я влаштувала, — похнюпилася.

— Сабін, я розумію твій біль, — кивнув чоловік. — Однак повір мені, Ісаак робить все, щоб знайти Серену. Його охорона й поліція обшукують кожний квартал.