Розділ 22

У кабінет зайшов охоронець і повідомив, що потрібно негайно їхати. Сабін, взявши жакет, одягнула його й пішла слідом за Вейтерсом. Зустрівшись у коридорі з адвокатом Олівером, кивнула йому. Чоловік, шкутильгаючи, взяв її під руку й прошепотів:

— При першій же нагоді тікайте. Не зважайте на мене.

— Я так не можу, — зітхнувши, захитала головою.

— Не час геройствувати, — додав чоловік.

Охоронець штовхнув містера Олівера в спину, і той спотикнувся. Сабін підтримала адвоката за руку й, озирнувшись, звернулася до охоронця:

— Гей, бурмило, обережніше!

Сутінки повільно спускалися на землю, і разом із ними туман окутав ліс. Сабін стрепенулася. Було не лише холодно, але й моторошно. Охоронець повів містера Олівера до автівки, і Сабін, озирнувшись, підняла поділ сукні й зійшла зі східців. Підбори вгрузли в землю, і вона чортихнулася. Вейтерс зупинився біля машини й, відчинивши дверцята, подав дівчині руку. Сабін закотила очі й, обійшовши його, мовчки сіла в салон.

— Нас знайшли!

У небо злетіли птахи, і їхній крик поєднався з галасом довкола й звуками пострілів. Сабін напружилася й визирнула у вікно.

— Всі негайно по машинах! — заволав Вейтерс.

Кілька секунд на втечу. Сабін вистрибнула з машини, однак Вейтерс, перехопивши її за руку, приклав дуло пістолету до скроні й гаркнув не рипатися. Запхавши Сабін в автівку, сів за кермо й натиснув на газ.

Машина із шаленою швидкістю неслась по бездоріжжю. Сабін, схопившись за ручку над вікном, ледве стримувала приступ нудоти. Заплющивши очі, зробила глибокий вдих. І через ніс повільно видихнула. Машину занесло на повороті, і Сабін, не втримавшись, вдарилася чолом об скло. На наступному повороті Вейтерс не впорався з керуванням і Сабін, закричавши, заплющила очі й схилила голову.

Вейтерс різко загальмував, і машину занесло. Зі скрипом автівка влетіла в дерево.

Сабін, сильно прикусивши губу, відчула неприємний присмак крові в горлі. Голова гуділа, і приступ нудоти був настільки сильним, що дівчина, відвернувшись, почала судомно кашляти. Сльози покотилися по щоках, і Сабін, важко дихаючи, відчинила двері й випала з автівки.

Перевернувшись на спину, втупилася в сіре небо. Почувши чоловічий стогін, попри біль у тілі, вона підвелася й, скинувши підбори, обійшла автівку. Куди їй йти? У ліс? Заблукає! І що робити далі? Йти дорогою? А що як назустріч буде їхати охорона Вейтерса. Часу на роздуми було мало, тому вона вирішила йти лісом, тримаючись недалеко від дороги. План паскудний, однак іншого виходу вона не бачила. Почувши шерех, дівчина озирнулася й дістала уламок розбитого скла.

— Сабін! — загорланив Вейтерс, і вона, здригнувшись, хотіла обійти машину. Утім чоловік з’явився позаду й, схопивши її за волосся, потягнув на себе.

Сабін, несамовито закричавши до хрипоти в горлі, стиснула в руках уламок і вдарила ним у чоловічу ногу. Вейтерс штовхнув дівчину в спину, і вона покотилася по землі. Витягнувши з ноги уламок скла й загорланивши, дістав зброю з кобури. З його обличчя текла кров. Вуста стиснуті, і дрижачою рукою він цілився в Сабін. Вона, віддихавшись, дістала манікюрні ножиці й озирнулася.

— Не роби цього! — захитала головою Сабін, і по її щоках знову потекли сльози.

— Ти дійсно думаєш, що я лише один, який захотів отримати бізнес Неро? Ні, це не так! Будуть інші! І тобі, Сабін, нікуди не сховатися! Ти лише жертва! Маленька, наївна дівчинка, яку навіть обманули акціонери!

— Так, Вейтерсе, ти правий. Я лише жертва, — схлипнула й стиснула ножиці в руках. 

Чоловік наблизився й, схопивши її за волосся, підняв на ноги. Сабін від болю закотила очі. Перевівши подих, замахнулася й штрикнула ножицями в плече Вейтерса. Чоловік відштовхнув Сабін і вишкірився.

Серце нестримно билося в грудях. Подих перехопило від того, що вона зробила. Холод пробирав до кісток. Адреналін пульсував, ніби вогняний потік у тілі, і вона, відступивши на кілька кроків, розвернулася й побігла в ліс.

Почувши постріл, на мить оглянулася, і гілляка вдарила її в обличчя. Зачепившись за кору дерева, впала на землю. Заплутавшись у сукні, стиснула вуста, щоб не закричати, і, підібравши поділ тканини, схилилася спиною об дерево. Глибоко вдихнувши, оглянулася. Вже темніло, і світло де-не-де пробиралося крізь пишні гілля. Запала гнітюча тиша, і Сабін чула, як гупає її серце. А від сирості й холоду дрижала всім тілом. Розірвавши поділ сукні, зав’язала ступні, які були зчесані й нестерпно пекли. Хотілося ридати від відчаю, однак замість сліз Сабін розсміялася, як божевільна. Піднявшись на ноги, обійняла себе руками й попленталася далі.

Емоції притупилися. Вона ще не могла збагнути все, що відбулося. Було лише єдине бажання — чимскоріше знайти дорогу й опинитися вдома.

І чим далі вона йшла, тим страх повільно підкрадався до неї. Сабін зупинилася й озирнулася довкола. Вона посеред дрімучого лісу, а навкруги лише згущувалася темінь, а чорні гілки без листя наводили жах. Сабін глибоко вдихнула й, не витримавши, відчайдушно та голосно закричала. Присівши біля дерева, обійняла себе руками й ледве стримувала сльози. Вона не могла піддатися емоціям і страху. Лише не зараз. Піднявшись, взяла палку й, опираючись на неї, пішла далі. Зрештою, вона ж повинна десь вийти? Це ж не якийсь бісовий лабіринт?