Розділ 20

Сабін зайшла в палату. Застигнувши на місці й кілька секунд зосереджено дивлячись на Луку, ковтала солені сльози. Обличчя брата було блідим. І він був підключений до апарату штучного дихання. Оглянувшись, зробила крок. Потім ще один. Думки плуталися в голові. І розум не міг повірити, що її сильний і близький серцю не лише брат, але й друг та її опора лежить на ліжку такий безпомічний. Тіло кидало в озноб. Руки тремтіли й довелося зібрати всю волю у кулак, щоб наблизитися до ліжка. Здавалося, що крім звуків апарату в кімнаті лунав ще один звук. І це був стукіт її серця.

— Брате, як би ти тільки знав, як мені тебе… — вона схлипнула й опустила голову. — Як мені тебе не вистачає.

Вона присіла на стілець й обережно взяла Луку за руку. Погладжуючи його долоню, крізь сльози додала:

— Також у мене є кілька новин. Наша Серена вагітна. Чуєш, брате, ти скоро станеш дядьком. Тому ти повинен опритомніти. Й Ісаак не такий вже і поганий, як я раніше думала. Хантер кохає нашу сестру. І це найважливіше.

Сабін витерла сльози й схилилася спиною на спинку крісла.

— Також Езра Крістелла розповів про… твою думку з приводу Адама Воррена. І я не знаю, що мені робити. Брате, я заплуталася у своїх почуттях до Адама. Це все так… дивно. І я деколи питаю себе, яку б ти мені дав пораду? Хоча, — витерши сльози, хмикнула, — я б тобі не зізналася в почуттях до Воррена.

Сабін здалося, що вії брата заворушилися. Вона, піднявшись, втупилася в його обличчя й кілька секунд не дихала. Перевівши подих, поцілувала братову долоню й прошепотіла:

— Коли матір дізналася, що трапилося, вона повернулася. І, скажу чесно, я її не впізнаю. Вона розповіла мені про все. І це було дуже боляче. Однак я також боюся, щоб її бажання помсти не затьмарювало розум.

Опустивши голову, Сабін зітхнула. І за кілька секунд знову почала тихо говорити:

— Попри бажання, життя ніби поставлено на паузу. Біль неможливо вгамувати. Він підло пробирається крізь тишу. І навіть голоси людей його не заглушають.

Сабін замовкла. Вдивляючись в обличчя брата, за кілька секунд продовжила шепотіти:

— Я, мабуть, говорю якесь безглуздя. Утім ти завжди мене слухав. Завжди знаходив потрібні слова. І, якщо ти чуєш мене, брате, то знай, що я понад усе на світі люблю тебе. І я не здамся. Буду сильною. Щоб ти пишався мною.

Сабін, легенько провівши пальчиками по його пальцях, додала:

— Тебе в лікарні врятувала одна досить мила та розумна медсестра. Звати її Нішель. І я впевнена, що вона б тобі сподобалася. Також Езра Крістелла підтримує нашу родину. Він допомагає нам у всьому. А мене особисто підтримує Адам. О, Боже, — легко всміхнулася, — і знову я подумала про Воррена. Ти б оцінив мої слова.

Сабін ще кілька хвилин сиділа в палаті. Вона легенько торкалася його руки й сподівалася, що ось-ось і Лука розплющить очі. Коли сльози з новою силою потекли по щоках, не витримала й, наостанок ледве поклавши чоло на братову руку, піднялася з місця й, не озираючись, вийшла з палати. Схилившись спиною на стіну, заплющила очі й похилилася донизу. Відчувши дотик до плеча, поглянула на Крістеллу.

— Дякую вам, — прошепотіла.

— Тепер ти упевнилась, що Лука буде тут у безпеці?

Сабін кивнула. Езра привіз її в інше місто. І доки охорона чоловіка чатувала неподалік лікарні, упевнившись, що за ними ніхто не стежить, лише тоді вони зайшли до лікарні. Ну що ж, Крістелла дійсно потурбувався про Луку.

— Нам вже час їхати, — додав чоловік і подав їй руку. Він допоміг їй піднятися, і вони вийшли з лікарні.

Вдихнувши на повні груди свіже осіннє повітря, Сабін прижмурилася й озирнулася. У цих стінах залишилося її серце й частинка душі, яка ще вірила в диво.

Вони знову поверталися тією дорогою. Траса. Довкола ліс. І на деревах де-не-де виднілися жовті листочки. Осінь розфарбувала міста й природу у свою кольорову гамму.

До міста Нешвілл-Стіл було їхати близько шести годин. Сабін, втомлена поїздкою, адже з Акройду вони виїхали посеред ночі, заснула в теплому салоні машини. І прокинулася лише тоді, коли під’їхали до ресторану Крістелли, де її вже очікувала охорона. І яке ж було її здивування, коли на виході з ресторану побачила Рубена Вейтерса в компанії Пітера Крейда.

Езра Крістелла, ставши перед Сабін, склав руки в кишені й голосно промовив:

— Потрібно деяким жителям міста заборонити вхід до мого ресторану! Охороно, більше не пускайте цих двох чмошників! Не хочу, щоб вони маячили переді мною та своїми пиками лякали відвідувачів!

Сабін хмикнула від слів Крістелли й, виглянувши з-за його плеча, помітила насуплений вираз обличчя Вейтерса. Крейд, стиснувши вуста, злісно зиркнув на Езру. І чоловіки, розвернувшись, попрямували до своїх автівок.

— Крейд заключив угоду з мексиканським картелем, — оглянувся Крістелла. — Тому, чим швидше цей покидьок подохне, тим краще буде для нас всіх.

Сабін затамувала подих. Ну супер. Лише цього ще бракувало в місті.

Крістелла відступив від Сабін і додав:

— Твій друг Адам Воррен в’язався в гру, в якій помилки не вибачають.

Сабін схопила чоловіка за рукав.