Розділ 15

Евелін, дивлячись на доньку, розуміла, що промовчати вже не зможе. Сабін виросла. І тепер перед нею сиділа не злякана маленька дівчинка. Лука оберігав сестру від того грішного світу, який ламав навіть найсильніших. І жінка також боялася, що її гірка правда може похитнути й так малу крихту довіри Сабін до неї.

— Чому ти мовчиш? — Сабін, стиснувши її руку, схилила голову набік. — Говори!

Евелін відвернулася. Стиснувши вуста, видихнула й за кілька секунд промовила:

— Моє життя було пеклом. Батько насильно видав мене заміж задля своєї вигоди. Коханий чоловік став лютим ворогом. А офіційний чоловік був маніпулятором, тираном і брехуном, який після народження доньок підробив мій підпис і віддав одну з доньок прокурору Блеку. А мене в лікарні всі запевнили, що друга дівчинка померла.

Голос Евелін був холодний, як крига. Очі затуманені від сліз. Вона не дивилася на доньку, і Сабін, відпустивши її руку, відхилилася.

— Я зненавиділа Генрі Неро так же само, як і батька, і Крейда. І, як би це не жорстоко звучало, однак діти народжуються не лише від кохання, але й від примусу до близькості також.

По щоках Сабін потекли сльози. Евелін, опустивши голову, продовжила говорити далі:

— Генрі під час чергової гулянки в нашому будинку розповів Езрі Крістеллі правду про доньку й угоду з прокурором. Неро сказав, як її звати. Серена. — Евелін прошепотіла її ім’я. — Блек назвав мою дівчинку Сереною. І Генрі було начхати, що тоді в кімнаті перебувала і я. А Крістелла натомість був єдиний, хто ніколи не чіплявся до мене й не розпускав руки, а навпаки, захищав мене від відморозків, так званих друзів Неро.

— І що ти зробила? — у жаху запитала Сабін.

— Я викрала ключі від кабінету Генрі й у сейфі знайшла копії документів про відмову від другої доньки. На одному з паперів був і мій корявий підпис. Однак я не пам’ятаю, щоб підписувала якісь документи. А далі події розвивалися так, що коли гулянка закінчилася, Неро зайшов у кабінет і застав мене там. Він розлютився, як чорт. І між нами почалася суперечка, яка переросла в побої…

— Що було далі, навіть я пам’ятаю, — крізь сльози тихо промовила Сабін.

— Лука захистив мене від Генрі.

Евелін витерла сльози з обличчя й перевела погляд на доньку. Її вираз обличчя став м’яким. Вона обережно торкнулася руки Сабін і вже спокійним голосом прошепотіла:

— Щоб я не пережила, як би я ненавиділа Генрі, однак ви, мої діти, були й залишаєтеся у всьому світі єдиним промінчиком світла в житті. Сабін, я ніколи не говорила цього тобі, але я люблю вас понад усе на світі. І моя зламана, почорніла душа ще жива лише через вас.

Сабін, голосно зітхнувши, витерла сльози зі щік, які все одно продовжували литися. Евелін, опустивши очі, додала:

— Я була недостойною матір’ю. Боялася, що коли втечу від Генрі, він весь свій гнів виплесне на Луку, а потім забере тебе. Яким би Неро не був, однак він обожнював тебе, Сабін. А я була слабкою і нікчемною. І моя слабкість переросла в божевілля. Я гнівалася на Луку не через те, що він скоїв. Я жахалася того, що Блек може зробити із Сереною, коли йому перестануть платити гроші. Однак Лука був сильнішим, ніж я. Він став тим чоловіком, яким ніколи не був мій батько, Пітер Крейд і Генрі Неро. І коли я опустилася до ницості, лише Лука зміг мене витягнути з тої безодні, в яку я сама себе загнала. І мені ніколи не буде прощення.

По щоках Евелін знову полилися гіркі сльози відчаю. Вона розповіла доньці всю правду, яку так довго ховала в собі. Спогади гострим лезом різали вже й так понівечене серце, і навіть вона не готова була до такого болю. Слабка. Зламана. А душа просочена отрутою зради, жорстокості й зневіри.

Сабін настільки була шокована почутим, що не могла й слово промовити. Жорстока правда, яку вона дізнавалася, — ніби кілька кругів пекла. І з кожним разом, спускаючись нижче, ставало все нестерпніше терпіти біль.

Вони обидві мовчали. Що ще можна було додати? Неможливо було передати те, що відчували матір і донька. Емоції враз зникли. Ніби хтось виштовхав їх і залишилася лише душевна порожнеча. Тиша полонила їх. А слова були зайвими. Лицемірні й жорстокі діяння одних людей і мовчання інших стали поштовхом до кривавих подій, і невідомо, чи колись це взагалі можна буде зупинити…

Евелін, боячись, що донька відштовхне її, повільно підсунулася ближче й обережно обійняла. Сабін відчувши, як калатає її серце, обійняла матір у відповідь й поклала голову їй на плече.

Від такої правди серце колотилося з немислимою швидкістю, розганяючи кров по судинах. Було тяжко дихати. Ніби хтось сильно схопив за горло й душив, при цьому шепотівши, що ти вже ніколи не станеш іншою. Що твоє життя — це лише клітка, а довкола лише одна темрява й порожнеча.

Деколи порожнеча в душі — як глухий кут. І лише нам вирішувати, повертатися назад чи звернути на іншу дорогу. І невідомо, куди вона приведе.

Інколи ми відчуваємо себе, ніби загубилися в цьому світі й не можемо знайти внутрішньої опори, а відчуття порожнечі в душі є нестерпним. А минуле весь час переслідує нас. Однак, якщо ми не можемо боротися із цими відчуттями, то ми становимося пропащими…

Почувши легкий стукіт у двері, Сабін не відреагувала. Натомість Евелін сказала, що можна заходити, і на порозі палати з’явилася місіс Джуд, тримаючи в руках корзинку з їжею. Побачивши місіс Неро, вона округлила очі й зупинилася. Очі в жінки були червоними від сліз. А обличчя блідим. Евелін, привітавшись, відсторонилася від доньки. Сабін, піднявши голову, спохватилася з ліжка й, підійшовши, обійняла місіс Джуд. Жінка гірко заплакала, і дівчина міцніше її обійняла.