Розділ 14

Лука закрив її собою від куль. Лука врятував їй життя. І, коли він впав на землю, окроплену кров’ю, Сабін відчула, як втрачає зв’язок із реальністю. Довкола продовжувалися постріли, а вона, поклавши руки на рану брата, щоб зупинити кров, несамовито закричала. Її крик розірвав душу навпіл. Гіркі сльози стікали по щоках, і вже вона нічого не бачила. Сили покидали її, тіло оніміло, і темрява окутувала свідомість. Вона впала біля брата, який з останніх сил боровся за подих життя…

Кров у жилах ніби стала лавою, яка обпікала нутрощі. Душевна порожнеча розросталася й ставала отвором всередині власної особистості. Сабін сиділа на ліжку в палаті в лікарні й заціпеніла. Сліз не було, адже ступор оволодів її тілом і свідомістю. Вона дивилися лише в одну точку. А довкола неї були медсестри й лікар, яких вона чула, утім не реагувала. І їй байдуже було на фізичний біль. Вона просто не відчувала його.

— Міс Неро, ми повинні обробити ваші рани, — лікар Мердок говорив тихо, повільно і чітко. Обережно торкнувся її плеча, однак вона навіть і не ворухнулася.

Двері палати відчинилися. Вона почула кроки. Хтось звернувся до лікаря Мердока й запитав, як вона. Цей спокійний і бархатний голос був їй не лише знайомим, але й вже став рідним серцю. Адам. Він тут. Поряд.

Відчувши, як у грудях серце пришвидшено почало калатати, Сабін кілька разів швидко закліпала віями. І всі звуки вмить перемішалися довкола. Голоси в палаті. Вона знову почула постріли й вибухи. Сабін, здригнувшись, заплющила очі. З її горла вирвався хриплий стогін. Адам присів на ліжко й провів долонею по її спині. Широко розплющивши очі, вона озирнулася довкола.

— Де мій брат? — голос Сабін був тихим і хриплим.

— Сабін, прошу вас, ви повинні прилягти на бік, щоб ми обробили ваш рани, — спокійно промовив лікар Мердок.

Сабін, вдаривши руками по ліжку й перевівши погляд на лікаря, схопила його за рукав.

— Де мій брат? — лютий крик вирвався з її грудей. — Де Лука?

Відчувши дотик, вона перевела очі на чоловічу долоню, яка накривала її руку. Повільно піднявши голову, скляним поглядом зміряла Адама. Відвернувшись від Воррена, захитала головою. По щоках миттєво потекли сльози. Важко дихаючи, вона почала хилитися набік, і Адам, підтримавши її, обійняв. Закривши долонями очі, Сабін вже не стримувала себе й гучно розридалася.

Адам поглянув на лікаря Мердока й тихо промовив, щоб той за кілька хвилин прийшов. Залишившись із Сабін на самоті, Воррен поцілував її у верхівку й, ніжно провівши долонею по довжині волосся, попрохав прилягти.

— Лука. Ти знаєш, що з ним? Скажи, будь ласка!      

Адам схилив голову й зітхнув. Вона, схопивши його за комір, закричала:

— Адаме, не мовчи!

— Я не знаю, як Лука.

Сабін, зіскочивши з ліжка, похитнулася.

— Ви всі брешете мені! Всі! Я сама піду й дізнаюся!

Вона зробила крок. Адам перегородив їй вихід.

— Відійди! — грубо промовила. Стиснувши кулаки, вдарила його в груди й закричала. — Йди геть!

— Я нікуди не піду.

Вона продовжила його бити по грудях до тих пір, доки сили не покинули її. Однак Адам стояв незворушно. Захлинаючись сльозами й своїм болем, відступила й впала на коліна. Чоловік присів поряд і, обійнявши її, пригорнув до себе.

— Крейд. Це все покидьок Крейд зробив. Вони розстріляли охорону. Я намагалася врятувати містера Логана. Лука прикрив мене від куль, — бубніла Сабін. — Лука не заслуговує на смерть. Він не покине мене. Не покине… Не покине.

Адам, поцілувавши її у скроню, обережно провів вустами по її обличчю й тихо промовив:

— Словами не зарадиш твій біль. Я також пережив втрату рідної людини. Однак ще не все втрачено. І ти повинна боротися.

— Брат тільки повернув Серену. Ох, сестра. Як я їй скажу? — продовжила бурмотіти Сабін.

Адам нахмурився від її слів. Серена Блек сестра Сабін? Чи вона марить?

Адам, піднявши Сабін на руки, відніс на ліжко. Її тіло обм’якло. Вона була, як пір’їнка на його руках. Чоловік, покликавши медсестру, вийшов із палати. Медсестра повільно почала знімати із Сабін одяг. Вона, відчувши біль, зціпила зуби. Жінка обережно обробила рани на тілі й, перев’язавши дівчині спину, допомогла одягнутися в білий, довгий халат. І, поставивши крапельницю, вийшла з палати.

Сабін втупилася в білу стелю. По щоках лилися сльози. А вона лежала на ліжку непорушною. Серце відмовлялося вірити в те, що Лука загинув. Розум і тіло знову увійшли в стан ступору, щоб захистити психіку, тимчасово зменшити переживання і потік негативних емоцій, і впоратися з масштабами стресу.

Адам, міряючи кроками коридор, понуро поглянув на лікаря Мердока, який вийшов з іншої палати. Чоловік наблизився до Воррена й промовив:

— Містере Воррене, коли Сабін прокинеться, то краще будьте поряд. Зараз їй як ніяк потрібна підтримка близької людини.

— Обов’язково залишуся. Як Неро?

— Найкращі лікарі міста проводять операцію містеру Неро та кільком охоронцям. А біля лікарні вже збираються журналісти.

— Лікарю Мердоку, ви ж розумієте, що персонал не повинен давати ніякі коментарі з приводу Луки Неро! — дістав телефон із кишені й написав повідомлення Аманді.