Розділ 12

Літак приземлився в міжнародному аеропорту міста Каррен-Стоун на окрему злітну смугу. Сабін, виглянувши в ілюмінатор, забрала сумку й почала йти до виходу. Один з охоронців подав їй руку, і вона, всміхнувшись, подякувала. Теплий вітер вдарив в обличчя, і Сабін, скинувши шкіряну куртку, попрямувала слідом за охороною. І на виході з аеропорту її вже чекав водій Хантера та супровід. А охорона тим часом розмістилася в іншій машині.

«Зустрічають, як якусь принцесу!» — хмикнула від своїх думок Сабін.

Тим часом Серена, очікуючи сестру, нервово міряла кроками вітальню й час від часу голосно зітхала. Новина про приїзд Сабін і те, що Марина розповіла їй правду, застала її в казковому будиночку, в якому вона провела неймовірну ніч і не менш пристрасний ранок поряд з Ісааком. А зараз хвилювалася так, що шлунок віддавався спазмами.

Серена глибоко вдихнула й зупинилася. Ісаак, відклавши газету, піднявся з дивану й обійняв дружину за спину.

— Гей, мила, не нервуй так, — прошепотів і, піднявши великим пальцем її підборіддя, ніжно поцілував.

Коли місіс Вейн повідомила, що приїхала гостя, Серена вкусила Ісаака за губу й відсторонилася. Чоловік вигнув брови й провів пальцем по губі.

— О, пробач, — легко поцілувала чоловіка в куточок вуст. — Я не хотіла.

Ісаак всміхнувся й прошепотів у вуста:

— Наступного разу дозволю тобі кусати не лише губи.     

Серена широко відкрила очі й вдарила його кулаком у груди. Ісаак, розсміявшись, додав:

— Ти про що подумала? Я мав на увазі дозволю вкусити першою величезний шмат пирога.

— Ні про що я не подумала, — буркнула й осмикнула червоний сарафан.

— Йди, — підморгнув. — Не змушуй сестру довго чекати.

По приїзду охорона Неро пішла разом з охоронцями Хантера в котедж, який був на території. А Сабін, оглядаючись довкола, присвиснула. Велика територія маєтку. Висаджені квіти та охайні газони. Двоповерховий будинок. І все було гарно й зі смаком. Оглянувшись, побачила Серену. Вона стояла на східцях і нервово проводила руками по тканині сарафану. Сабін, піднявши підборіддя й не відводячи погляду від сестри, зробила крок. Серена також спустилася на одну сходинку. І так крок за кроком, повільно, не розриваючи зорового контакту, ніби блакитне небо перетинається на горизонті із зеленими лугами, вони підійшли одна до одної і мовчки обійнялися.

Коли здається, що все твоє життя ніби перетворюється у великий шар відчаю, завжди варто зупинитися й озирнутися по сторонах. І серед всієї метушні, безнадії та жорстокості знайдеться та людина, яка дасть тобі гостру голку. І лише тобі вирішувати, проколоти той бісовий шар чи залишитися жити й надалі із всіма суперечностями.

Серена схлипнула й поглянула на Сабін. Сестра була незворушливою, ніби вулканічна гора. І хтозна, коли вулкан прокинеться й вивернеться, залишаючи по собі довкола лише вогонь і попіл.

— Можливо, запросиш у будинок? — усміхнулася Сабін і, розвівши руками, додала: — Чи ми й так і будемо тут стояти?

— Так-так, — кивнула Серена. — Я просто…

— Схвильована, — додала Сабін й, озирнувшись довкола, щоб хоча б якось перебити панічній настрій сестри, додала: — А тут дуже гарно.

Серена кивнула й подала руку. Сабін стримала емоції і, зробивши крок убік, промовила:

— Спочатку хазяйка, а потім вже гостя.

Серена склала руки на грудях і, пильно поглянувши на Сабін, промовила:

— Я бачу твоє невдоволення. Ти ледве стримуєш себе, щоб не нагримати на мене. Однак я також весь цей час жила в невідомості. А коли про все дізналася, то дала слово Луці мовчати. І це мовчання вбивало мене.

Сабін істерично хмикнула. Вона дійсно стримувала себе. Однак це був не гнів, про який подумала Серена, а сльози, які душили її.

— Ти помиляєшся. Я не маю ніякого наміру й не маю морального права кричати на тебе чи ображатися, — зітхнула й, перевівши подих, вже емоційно додала: — Хоча ні, якраз я ображалася на тебе, як егоїстична дівиця, через те, що ти протягом двох місяців не виходила на зв’язок. І я не знала про те, що ти стала дружиною Хантера. І так, дідько, я спочатку дулася.

Сабін, оглянувшись й опустивши голову, глибоко вдихнула.

«Візьми себе в руки», — повторювала собі.

Поглянувши на збентежену Серену, продовжила спокійно говорити:

— І вся моя бісова образа враз зникла, коли я дізналася правду, яку весь цей час приховував наш брат. І я нарешті можу зізнатися, що заздрила Марині через те, що вона твоя сестра, а не я. І, можливо, через це вона мене так дратувала. Хоча, — закотила очі, — Марина насправді ще та стерво.

Серена, перевівши подих, адже протягом монологу сестри вона ніби перестала дихати, підійшла ближче. Всміхнувшись крізь сльози, провела долонями по обличчю Сабін й обійняла.

— І мені дуже тяжко передати всі емоції, які я відчуваю. Адже їх занадто багато, — обійнявши у відповідь і вже не стримуючи сльози, прошепотіла Сабін.

— Так, сестричко, я тебе розумію, як ніхто.

Відсторонившись одна від одної і взявшись за руки, вони зайшли в будинок, де на них вже чекав Ісаак. Сабін, змірявши чоловіка поглядом, запитала: