Розділ 11

Сабін прокинулася в лікарні. Обвівши очима палату, зітхнула й пробурмотіла:

— Неймовірно. Я знову в лікарні.

Піднявшись із ліжка, виглянула у вікно. Вже сутеніло, і небо було похмурим. Значить, вона була без свідомості кілька годин. У грудях вже не так пекло, однак тупий біль ще був присутнім. Взявши зі столу документи, присіла на ліжко. Серена її сестра. Вона ще й досі не могла усвідомити це. Однак ще важче було дізнатися, що батьки віддали її. І сестра змушена була жити разом із цим виродком Блеком. Були дивні відчуття, ніби її накачали заспокійливими препаратами й емоції притупилися. 

Двері відчинилися, і в палату зайшов лікар Мердок. Дівчина повільно перевела на нього погляд і беземоційно запитала:

— Ви що, накачали мене заспокійливими препаратами? Адже я себе відчуваю овочем.

— Міс Неро, коли ви опритомнили, у вас була істерика. Прийшлося вколоти заспокійливі.

— Гм. Так-так, я щось таке пам’ятаю, — поглянула на документи. — Чому в мене болить у грудній клітці?

— Внутрішніх травм немає. У вас легкий забій. І все скоро мине. Будете пити знеболювальні препарати…

— І все пройде? — перебила.

Лікар схвально кивнув.

— Вашому життю нічого не загрожує.

— Дякую, лікарю Мердоку. Ви мене заспокоїли.

Сабін лягла на ліжко й, поклавши документи під подушку, заплющила очі. Втома і стрес далися в знаки, і вона швидко заснула.

Сильний гуркіт грому увірвався в сновидіння й змусив Сабін підскочити з ліжка. Оглянувшись, вона зойкнула з несподіванки. Світло від лампи освітило похмуре обличчя Луки. Він сидів у кріслі й вертів мобільний телефон у руках.

— З поверненням, брате, — прошепотіла.

— Не буду довго тягнути, — зітхнув і поклав телефон у внутрішню кишеню жакету. — Я не думав, що Марина наважиться розповісти тобі правду.

— Угу, — кивнула й обернулася до Луки. — Більше того, вона захотіла гроші. І також віддала документи, які викрала із сейфу батька. Неочікувано. Правда? А ти прорахувався.

Лука кивнув. Це стерво Марина змогла втекти від охорони. Так, і він прорахувався. Думав, що все тримає під контролем, однак помилився. Неможливо прослідкувати за всім. І рано чи пізно все одно станеться збій, який потягне за собою наслідки.

Сабін, піднявшись, спустила ноги з ліжка й, поклавши руки на край ліжка, стиснула краї простирадла.

— Луко, якщо я не побачу Серену, то клянусь Богом, я втечу звідси й сама знайду можливість, як доїхати до Каррен-Стоун.

— Ви такі різні за характером. І в одному я упевнений, що ти все одно не послухаєш мене й втечеш.

— Чому матір це зробила?

— Про це вона нехай краще сама розповість.

— З нетерпінням буду чекати! — втупилася в стіну. — Однак мені також цікаво, що ти скажеш. Давай, братику, говори, доки дія заспокійливих не пройшла.

Лука опустив голову й, поклавши лікті на коліна, важко зітхнув. Ну що ж, настав час говорити правду. Хоча не так він все уявляв. Але доля вирішила замість нього. Чи вірив він у долю? Не було однозначної відповіді. Адже життя йому підкидало різні випробування й негаразди. І єдиними, заради кого він готовий був боротися до кінця, навіть із самим дияволом, були сестри. Невже можна було так когось любити й оберігати? Виявляється, можна. Однак чи був він дійсно хорошим братом? Адже брехня породжує нову брехню. Й окутує тебе з потужною силою. Залишаючи по собі лише душевні шрами.

— Ти можеш вважати мене зрадником і негідником, — хриплим голосом промовив і поглянув на Сабін. — Можеш гніватися на мене й на весь світ. І, можливо, мої слова не змусять тебе змінити свою думку.

— А ти спробуй! — поглянула на брата з-під чола.

— Я знав, що рано чи пізно мені прийдеться поговорити з тобою. — Сабін закотила очі, і Лука нахмурився. — Однак я ні разу не готував якусь промову. Завжди думав, що щирість мене врятує.

— Щирість? — схилила голову набік. — Я чекаю від тебе щирої промови!

Лука вирівнявся й провів рукою по щетині. Сабін говорила так спокійно, що, знаючи її темперамент, — це було незвично. Мабуть, заспокійливі препарати даремно їй вкололи, адже краще, щоб вона показувала свої емоції, а не притупляла.

— Я завжди заздрила Марині, що Серена її сестра, — додала й опустила голову. — А зараз мої емоції ніби перебувають в іншому світі. Я не можу… тебе ненавидіти за таємниці. Однак і не можу змиритися з тим, що через дії батьків Серена жила з тим покидьком Блеком. І ти весь час мовчав. Чому?

— Я дізнався правду від матері через кілька місяців після загибелі батька. Блек шантажував нашу родину, погрожуючи життям Серени. Після смерті Генрі Неро я продовжив його справу й паралельно почав збирати компромат на прокурора. Я дав слово матері, що поверну сестру. Однак і Блек дуже вміло зачищав по собі всі злочини та шахрайські схеми в органах прокуратури. Час стікав, як вода, ти дорослішала, і Серена також. І я не знав, чи зможу хоча б колись посадити у в’язницю того покидька Блека й повернути нашу сестру.

— Чому Блек шантажував батька? — дістала документи з-під подушки й ще раз оглянула їх.