Розділ 8

Восьмий розділ

— Сподіваюся, ти прибув із добрими новинами, — Йен увійшов до кабінету і кинув стривожений погляд на друга.

— Якби все було добре, мене б тут не було. Великої наснаги коштувало прорватися крізь твої магічні завірюхи. Ти добре постарався, але цього було не достатньо. Магістр уже знає про твою витівку. Він розлючений. Сказав, якщо ти не повернеш дівчисько, він особисто приїде і забере її. І це лише частина того, що він пообіцяв зробити.

Йен сів у вільне крісло.

— Він не посміє. Айріс — ф’єрда, і я за неї боротимуся. Хоч із Нервішем, хоч із самим Магістром.

— Якщо тобі дадуть таку нагоду. Наскільки я зрозумів, між лордом та Айріс офіційний договір. Тобто жодного поєдинку не буде, її заберуть і все.

— У мене є на неї повне право, — відповів різко Йен.

Останнім часом він став більш роздратованим, ніж раніше. Присутність змія давалась у знаки. Потроху вартовий починав бачити все в похмурому світлі.

— Те ж саме ти говорив про ф’єрду Марула. Але вона не була пов’язана з ним договором. І вже тоді Магістр доклав багато сил, щоб зам’яти цей конфлікт… Я не хочу тебе образити, але краще поверни дівчину та знайди собі іншу ф’єрду. Магістр налаштований войовничо. На цей раз він не спустить тобі цього з рук. Він дав тобі час до завтрашнього вечора. Інакше обіцяв приїхати сюди особисто.

— Дякую, що попередив, друже, але я вирішу свої проблеми сам. А тепер, вибач, у мене є важливі справи, — пирснув Йен і вийшов із кабінету.

Емоції били через край. Ще трохи, і Йен не втримався би і нагрубив другу. І хоч розумом він розумів, що Деріл бажав йому добра, серце билося в агонії від кожного його слова.

Він вийшов із дому і попрямував до Айріс. Але на підступах до саду зі скульптурами різкий біль скував його рухи. Перед чоловіком закрутився сніговий вир, з якого виповзла луската гадина з широким зміїним коміром.

— Я знаю, як вирішити твою проблему, — промовив Лєрней.

Демон уважно стежив за перебігом бесіди і не втратив можливості вклинитися у справи свого нового господаря.

— Без тебе розберуся, — рявкнув Йен і хотів обійти повзучого, але фаміл’яр зупинив його, перегородивши дорогу.

— Стривай, страже. Якщо твоя ф’єрда не матиме господаря, то вона зможе вільно укласти новий контракт. Для цього треба лише вбити лорда Нервіша. Упевнений, світ не помітить смерті нікчемного невдахи.

— Не збираюся нікого вбивати. Я дію іншими засобами. Іди з дороги, гад, — чоловік заричав на фаміл’яра і пішов у бік саду.

Лерней провів Йена задумливим поглядом. У голові демона був свій план, в якому вартовому була відведена значна роль.

Снігова завірюха закрутилася довкола слуги Темряви, звертаючи демона на чорного ворона. Птах розкрив крила і піднявся в небо.

Під ним простиралось легендарне місто з верхівками старовинних будівель та величезними драконячими кістками. Його шлях пролягав далеко на північ.

Через кілька годин перельоту птах сів на сохле дерево біля засніженої дороги. Ворон несамовито каркнув, оглядаючи втомлених подорожніх.

Троє вершників пробиралися крізь хуртовину.

— Лорде Нервіше, погода починає псуватися. Нам потрібен привал, — звернувся чоловік до вершника на чолі колони.

— Ні. Ідемо, поки є сили. Мені потрібно терміново повернутися до міста Драконових Кісток.

— Це божевілля. Ми замерзнемо в дорозі, — запротестував другий вершник.

— Ми встигнемо дістатися до міста, якщо додамо швидкості, — упирався лорд.

Ворон задоволено клацнув язиком і перетік із птаха в змію. Повільно спустився по стовбуру дерева в пухнастий сніг.

Коні першими відчули наближення Темряви. Вони стали упиратися, мотати головою, відмовляючись виконувати накази своїх господарів. Підхльостувані страхом, вони висмикнули поводи і помчали геть. Один наїзник був скинутий, а другий не встиг витягнути ногу зі стремена, і тварина потягла його за собою по землі.

Кінь Вернона встав дибки, скидаючи наїзника, і утік геть. Лорд підвівся з землі. Тут його й застав смертоносний укус Лєрнея в ногу. Нервіш скрикнув, встав на коліна і впав лицем у білий сніг.

Его серце більше не зробить жодного удару.

Задоволений своєю роботою, Лєрней обернувся вороном і попрямував до свого господаря. У Йена могли бути інші плани, але Темрява завжди все вирішувала по-своєму.

***

— Іди сюди, бешкетнику!

Спробувала схопити татуювання за хвіст, що промайнув на моїй ключиці, але не встигла. Намальований ящір лоскотав усе тіло. Не вірилося, що за пару хвилин я змогла знайти таку проблему. І вже витратила пів дня, щоб її позбутися.

Я стояла в центрі в’язниці, яку Йен називав моєю спальнею, і намагалася якось позбутися чужого фаміл’яра. В одному негліже я крутилася біля дзеркала, намагаючись зловити у відображенні непроханого гостя.

Дзвінкий стукіт у двері змусив мене завмерти. Найменше хотілося, щоб сторож застав мене в такому вигляді.

— Айрісе, ти тут? Можна увійти? — пролунав голос за дверима.

Упевнена, він легко би відкрив замок. Дубові двері для нього немов аркуш паперу. Але незважаючи на це він стукає і питає дозволу.