Розділ 3

Третій розділ

— Вернон поснідав і поїхав до міста, — у кімнату увійшла Ліззі з новим одягом в руках. — Він просив це передати.

Вона оселила величезну стопку тканин на моє ліжко. Мені було огидно від його подачок. Усвідомлення того, що він хотів зачарувати мене, перекреслило всю повагу до нього. Але піти, грюкнувши дверима, я не могла — нас пов’язував контракт. Отже, треба вигадати, як викрутитися з цих неприємностей.

— Сумніваюся, що мені знадобиться стільки речей, — байдуже мазнула поглядом по придбанням.

— Це не подарунки, а данина новому статусу. Ти ж не можеш розгулювати містом у чому попало? Тебе не пустять до жодного пристойного будинку.

— Мабуть, ти маєш рацію… Мені сьогодні треба навідатись у гості до одного пана. Допоможи мені зібратися.

 Подруга здивовано повела бровою.

— Ти лише одну ніч у Місті Драконових Кісток, а вже знайшла собі тут друзів? Ти мене лякаєш.

— Якщо тобі моторошно, то можеш залишитись у маєтку.

— Ще чого!

Ліззі обрала для мене блакитну сукню з розшитим ліфом та дрібною блискучою крихтою. Волосся прибрала на бік, підхопивши неслухняні пасма гребнем. Ф’єрдам не належить носити стримані зачіски і одяг. Це вважається поганим тоном.

У нас мало часу, щоб відкладати до найкращих часів гарне вбрання чи коштовності. Ніколи не знаєш, коли твоє життя обірветься. Тому треба брати від нього все, що можеш.

— Ти неймовірно гарна, — захопилася Ліззі, оглядаючи мене з голови до ніг. — Зараз принесу ще дещо.

Вона прожогом вибігла з моєї спальні. Я залишилася стояти біля дзеркала, намагаючись звикнути, що дівчина у відображенні — це я.

Легке поколювання пройшло по місцю укусу срібного дракона. Весь цей час рана не давалася взнаки. Більше того, вона затягнулася неймовірно швидко, але залишила по собі бляклий шрам.

— Дивись яка краса, — у кімнату ввалилася подруга з білою шубкою на плечі. — І довгі білі рукавички до неї.

— Навряд чи вийде їх одягти. Браслет ф’єрди надто тугий.

— Я впораюся з цим завданням.

Ліззі почала надівати рукавичку, просовуючи її під браслет. Раптом пролунав підозрілий хрускіт.

— Ой! Мамочки! Я його зламала, — сполошилась вона.

— Ти не могла цього зробити, — промовила, хоча на моїх очах прикраса з чистого золота розламалася, наче галетне печиво.

— Свята Маат! Що ж тепер буде? — прошепотіла вона фальцетом.

— Нічого не буде, ти не винна. Швидше за все, браслет був підробкою. Вернон придбає інший, не переживай.

Я поклала зламану прикрасу на столик і без жодної складності одягла довгі рукавички. Сподіваюся, це добрий знак. Раптом через підлість Вернона мені вдасться позбутися підписаного контракту.

***

Маєток лорда Реграна знаходився на східному боці гори. Всю дорогу я так хвилювалася, що зовсім не дивилася по сторонах. Краси архітектури та старовинні собори пройшли повз мене. Тривожні думки в голові затьмарювали все довкола. Тому, коли екіпаж зупинився і один із лакеїв відчинив дверцята, допомагаючи мені спуститися, я трохи розгубилася.

Невже ми так швидко дісталися потрібної адреси?

Варто мені було спуститися на очищену від снігу доріжку, до нас назустріч вийшов дворецький.

— Доброго дня, міледі. Чим можу служити? — запитав сивий чоловік у святковій лівреї.

— Мені треба поговорити з лордом Реграном. Я не домовлялася про зустріч. Але в мене дуже важлива розмова.

— Я спитаю у лорда, чи зможе він вас прийняти. Як мені вас представити?

— Моє ім’я лордові нічого не скаже.

Дворецький майстерно зобразив байдужість, хоча я розуміла, що моє прохання дуже дивне.

Після того як браслет ф’єрди розламався, я не знала, чи працює мій договір із Верноном. Але окрім нього в місті досить багато вартових, які можуть дізнатися ім’я моєї сестри і можуть подумати, що я перспективна ф’єрда.

Мені не хотілося вплутуватися в чергові неприємності.

Мимоволі погляд став блукати фасадом будівлі. Мене привабили вікна на другому поверсі. За щільними фіранками я побачила чоловічий силует, але він одразу зник за щільною тканиною.

— Даремно ми сюди прийшли, — невдоволено пробурчала Ліззі, переступаючи з ноги на ногу. — Нас навіть на поріг не пустили.

—  Сидячи вдома, ми б нічого не з’ясували, — прошепотіла у відповідь. — Краще примарна надія, аніж її повна відсутність.

Вхідні двері маєтку Регран відчинилися і до нас знову підійшов дворецький. Вигляд у нього був більш доброзичливий. З сяючою посмішкою він сказав:

— Проходьте, міледі. Лорд на вас чекає... — я подалася вперед, а Ліззі пішла за мною. — Вибачте, але лорд хоче говорити з міледі наодинці.

— Ліззі, почекай мене в екіпажі, — наказала я подрузі.

Вона обдарувала мене недовірливим поглядом, але виконала моє розпорядження. Я ж послідкувала за слугою.