Розділ 2

Другий розділ

Екіпаж трясло, але на третій день шляху я припинила звертати на це увагу. Дорога до Міста Драконових Кісток була довгою та складною. І мені вже почало здаватися, що ми ніколи туди не дістанемося.

— Дивіться, справжні драконові мощі! — захоплено промовила Ліззі, вдивляючись у вікно.

Я піддалася цікавості і поглянула за фіранку. Караван екіпажів підіймався по серпантину на вершину гори, на якій знаходилось легендарне місто. Навіть у напівтемряві можна було розглянути величезні гострі ікла, які пронизували гору наскрізь. Здавалось, мов величезний монстр обламав зуби, намагаючись з’їсти засніжену вершину.

Основи кісток підсвічувалися вогниками. Мені важко було розглянути, що то за світло. Але вони лише підкреслювали колишню велич могутніх ящерів.

— Ніколи не думала, що драконові кістки такі величезні, — промовила перші слова за поїздку.

— Величезні тільки кістки Маат та семи драконів, які загинули на цій горі. Інші не такі вражаючі, — пролунав голос Вернона з протилежного крісла.

Ми мовчали майже всю дорогу, лише Ліззі порушувала тишу своїми захопленими репліками. Вірна подруга була однією з вимог, які я змогла виторгувати у Вернона за контракт ф’єрди. І з рангу покоївок у будинку на північній околиці імперії вона стала камеристкою ф’єрди лорда Вернона Нервіша. Чому, до речі, була дуже рада.

Магічний браслет, що скріпляє наш договір, у темряві переливався блиском дорогоцінного каміння. Вернон не поскупився і придбав найдорожчу прикрасу, що визначала нашу з ним домовленість.

Подібні прикраси спеціально робили помітними, тим самим оточуючі розуміли, що його володарка перебуває під заступництвом заможного і сильного мага. Вернон був таким. Він старший за мене на сім років, але здавалося, на цілу вічність. Виходець із привілейованої родини, з гарною освітою та манерами.

Амбіції підштовхували його до імператорського палацу, але магічного потенціалу, щоб реалізувати бажане, йому не вистачало. Сильна ф’єрда стала вирішенням його проблем. Але чи настільки я сильна, щоб ввести його в світ найсильніших магів імперії?

— Не віриться, що такі величезні монстри колись боролися з Темрявою. Я завжди думала, що це казка, — порушила тишу подруга.

— Я покажу вам з Айріс храм Маат. Там знаходиться череп дракона з зубами, що збереглися. Це неймовірне видовище.

— Жаль, що дракони не дожили до наших днів, — відповіла подруга.

— І Темрява досі проривається в наш світ, — промовила я.

— Але ж вартові темряви зможуть її утримати? — жахнулася подруга.

— Звісно. Нема про що турбуватися. Легендарні воїни завжди напоготові, щоб захистити нас, — заспокоїв Вернон. — Вже багато років не було жодного прориву.

— А ви знайомі з кимось із них? — зацікавилася дівчина.

— Звичайно. Можливо, навіть познайомлю вас зі справжніми вартовими темряви.

Мені не було справи до цих магів, як, втім, і до всього, що з ними пов’язано. Мене цікавила лише доля Ніель — моєї старшої сестри.

Її дар виявився випадково і одразу був помічений вартовими. Ніель відвезли до міста, де вона навчалася в академії ф’єрд. А потім закінчила її і стала однією з найсильніших помічниць вартових. Вона писала мені листи, які я зберігаю по цей день.

А потім стався прорив Темряви, і більше я нічого не чула про неї. Того дня загинуло багато вартових та їх ф’єрд. Але тіло Ніель так і не знайшли. Вона числиться серед зниклих. І мені хочеться вірити, що сестра досі жива.

Я обов’язково з’ясую, що трапилось того дня.

— Ми приїхали! — радісно вигукнула Ліззі.

Екіпаж зупинився. Подруга вискочила на вулицю, не дочекавшись, поки нам відчинять двері. Я накинула на голову капюшон і підвилася з місця. Але вийти мені не дали чіпки руки Вернона — він притримав мене за лікоть.

— Айріс, ти мовчазна всю дорогу. Щось бентежить тебе? Розкажи, я певен, що зможу допомогти.

— Не варто турбуватися. Я втомилась під час переїзду. Треба лише відпочити.

Він уважно дивився мені у вічі.

— Айріс, я… — але йому не дав домовити радісний вереск Ліззі.

— Айріс! Подивися! Свята Маат! Ти маєш це бачити!

Я скористалася можливістю і вискочила на вулицю. Поперед мене розгорнулася зворушлива картина: біля парадного входу стояв олень із сіяючими рогами. Вони розсіювали темряву, наче прикрашені десятком свічок.

Він ніби вітав нас у Місті Драконових Кісток.

— Це — освітлений олень! Я про таких лише в книжках читала. Побачити його — велике везіння, — Ліззі кружляла біля парнокопитного, яке зовсім не звертало на неї увагу.

Незваний гість так уважно дивився на мене, що мені стало моторошно. Однак потім я зрозуміла причину його поведінки. У моїй сумці залишилось яблуко, яке я прихопила в дорогу.

— У мене є їжа для тебе! — вийняла червоний фрукт і протягнула його тварині.

Почувши аромат, олень загострив вуха. Тільки зараз я помітила, що, крім рогів, у нього світяться ще й очі.

— У освітлених оленях немає нічого особливого. Після загибелі Маат багато тварин були зачеплені її благодаттю. За стільки століть у лісах навколо міста з’явилися цілі популяції магічних звірів. Але користі від них мало. Хіба що ввечері вулиці можуть освітлювати, — пожартував Вернон.

Олень обережно наближався до мене. Я завмерла, боячись злякати звіра.

Тварина обережно схопила фрукт, намочивши мою рукавичку вологим язиком. І з задоволенням його розгризла.

Я залюбувалася ним, як раптом олень позадкував, захитав головою і глянув на мене поглядом, сповненим жаху. Білі склери заволокло темрявою, вони стали чорними наче ніч. У мить звір звалився на землю, наче його вразила невидима стріла.