Епілог

Тут було тихо. З панорамних вікон відкривався вражаючий краєвид. Місто Кірін в усій його красі. З усіма його вогнями, квітучими алеями, розкішними парками, вишуканими будівлями. Місто, що мало свою довгу, але таку цікаву історію. Сонце повільно котилось за обрій. В ці останні літні дні воно було особливо лагідним.

На широкій веранді кавʼярні за столиком сиділа жінка. Її довге руде волосся ледь торкнулась сивина. А в очах, сірих, як гірський кришталь, відображалися золотаві промені.

- Твій чай, мамо.

- Дякую, Іса, - жінка перевела погляд на доньку, - тут гарно. Дякую, що привезла мене сюди.

- Ну що ти таке кажеш, - м’яко посміхнулась Іса.

- Дійсно, яке там дякую! Ви могли б навідуватись і частіше!

Фіне поставила на стіл тарілку з печивом.

- Юн сам спік, - сказала вона усміхнено, - тестуємо нові десерти.

- Не нахвалюй, - рука чоловіка сковзнула на її талію, - я просто слідував рецепту, що прислала мені Бріджит. До речі, як вона там?

- В неї все добре, - Іса взяла печиво, - має приїхати на свята. І Амелія буде! Ви ж також приїдете?

- Так, звичайно. Лиш заскочимо спочатку до Ріки та Адріана, малу привітаємо.

- Для Віві ти еталонна хрещена, - засміялась Іса, - з’являєшся на свята, даруєш дорогі подарунки і зникаєш.

- Їй всього п’ять, - знизала плечами Фіне, - ляльки їй цікавіші за хрещену. Але обіцяю, коли вона стане старше, я навчу її життю.

- А тебе хто навчить? – легенько штовхнув її О Юн.

- Хей! Я не достатньо розумна для вас, пане Кан?

- Я цього не казав. Просто мого досвіду трохи побільше буде.

- Доню, тобі не здається, що твій чоловік для тебе застарий? – усміхнулась Сімона.

- Мамо, ми з ним ровесники! – надула губи Ісабела, - як він може бути старим?

- Та й ти вже не дуже нова, доню, - засміялась Сімона.

- Ну клас, - зітхнула Іса, - отак прямо в обличчя фактами!

- Я жартую, - Сімона витерла сльозинку з під ока, - все життя ще попереду.

Із залу почувся дзвін битого посуду. На веранду вийшов Ейден, тримаючи на руках малого.

- Юнчику, пробач, - почав жалібно він, - Тай впав і зачепив вазу на одному зі столів.

- Твої близнюки – це щось, - усміхнувся Юн, - такі ж невгамовні, як ти.

- Ліз зараз підніметься разом із Лейні, - Ейден поставив хлопчика, - давай я допоможу чимось поки.

- Я сам, - відмахнувся О Юн і, обернувшись до Фіне промовив, - накриєш на стіл? Я поки приберу.

- Так, - кивнула жінка.

- Я допоможу! – Іса піднялась з-за столу.

- А я поки придивлюсь за малюками, - Сімона простягнула руки до Дая, той посміхався їй у відповідь, - а де наша сестричка? Пошукаємо маму і сестричку?

Юн поцілував кохану в щоку і пішов до зали.

Кірін – місто дощів і кайданів. Прекрасне місто, на вулицях якого щодня вирує життя. А на його околицях, на мальовничому пагорбі, знаходиться затишна кав’ярня з великою верандою і пишним квітучим садом. Її власники – молоде подружжя і працюють вони разом. Майже кожні вихідні, тут можна зустріти президента Рінкю з дружиною і трирічними близнюками. Раз на місяць сюди приїжджає відпочивати пані президент О-Груп і її матінка. А на свята вони не працюють, адже зал завжди зарезервований для великої сімейної вечері і колі рідних та друзів. І назва цій кавʼярні – Щастя.