Розділ 20

Феєрверк

- Ну от і все! – Фіне одним махом закрила чорну шкіряну теку з документами і посунула її на краєчок столу, поближче до Іси, - вітаю вас, пані президент! Від сьогодні О-Груп офіційно ваша головна біль, а не моя! І хоч церемонія інавгурації запланована лише на завтра, згідно з документами президент тепер ти.

- Дякую, що притримала це місце для мене, сестричко, - посміхнулась Іса, - і все ж, ти не передумала? Мені б знадобилась твоя допомога.

- У тебе є Ліз.

- Думаю, на рік, не менше. Впевнена, зовсім скоро Ейден покличе її заміж і вона нас покине.

- Є Брідж та Лія. Нехай вона їх навчить, вони талановиті. Можеш уявити, як вони мене підтримували весь цей час?

- Що завгодно мені запропонуєш, аби не лишатися тут? Знаєш же, що сестри вже обрали свій шлях.

- Навіть брехати не буду, так і є, - кивнула Фіне, - та і з пані Мейс я вже домовилась. З понеділка маю вийти на роботу.

- Добре, силою тримати не буду, - зітхнула Ісабела, - але пообіцяй не віддалятися! Дзвони хоча б пару разів на тиждень. І в маєток на вихідних навідуйся. І свята! Щоб на кожну святкову вечерю приходила. Зрозуміла?

- Так і зроблю.

- Прикро це взнавати, але все пішло вгору після смерті батька, - сумно промовила Іса, - дохід виріс на 48% за останні п’ять років. Мама почала нас впізнавати і нарешті у її лікуванні є якісь зворушення. Бріджит проходить курси кондитера, Лія здала екзамен у музичну академію. Навіть Ліз почала посміхатися. І ти, Фіне, нарешті вільна.

- Я скинула на тебе велику відповідальність…

- Та буде тобі, - знизала плечами Іса, - я з дитинства до цього готувалась. Можна сказати, я цього і хотіла. Хоч це бажання було мені нав’язане, зараз я розумію, що мені воно підходить. Пробач, що ти мала весь цей час виконувати мою роботу.

Запала тиша. Фіне потягнулась до чашки з кавою, Іса підсунула до себе документи.

- Я тут ще дещо помітила, - вкрадливо промовила вона, - Кан О Юн постійно навідується в офіс.

- Правда? – награно здивувалась Фіне, - хіба?

- Так-так, - листаючи папери продовжила говорити Ісабела, - наче всі документи вже підписані, а він тут майже щодня. Як кур’єр.

- Не звертала уваги.

- Фіне.

- Що?

- Я всього не знаю і, можливо, щось не так зрозуміла… але, Кан О Юн. Він же важливий для тебе?

- Це у минулому.

- Фіне… - похитала головою старша Орай, - послухай. Ти можеш мені брехати, не кажи, якщо не хочеш. Але будь відвертою сама із собою, добре? Не знаю, що саме трапилось між вами, можливо, саме цей момент я добряче так проспала. Та він очей з тебе не зводить. І ходить стоїть під офісом кожного вечора аби просто побачити тебе також не від байдужості. А ти… так не дивляться на того, хто лишився у минулому.

Фіне мовчки дивилась в бік.

- Будь щирою хоча б із собою, Джозефіне, - м’яко посміхнулась Ісабела, - тепер ти вільна робити що хочеш. Не змарнуй свою свободу на заперечення очевидних почуттів.

***

Сонце яскраво відбивалось у прикрасах, які Фіне розвісила на вікнах. На вулиці з кожним днем ставало все спекотніше, а бажаючих випити холодний напій під кондиціонером все більше. До того ж, наближався щорічний літній фестиваль, тож відвідувачів було багато навіть у робочі будні. Подія була гучна. Раз на п’ять років, квіти Дощового древа розпускалися багряного кольору, а не звичного синього. І туристів, які хотіли побачити це видовище, було достатньо. Хоч фестиваль був і щорічним, така краса була рідкісною.

Фіне повернулась до роботи як раз вчасно. В Мей-Мей як раз активно йшла підготовка до фестивалю. Півтори тижні вона активно працювала разом із пані Естою. Майже кожного дня під час обідньої прогулянки до них заходила Ріко разом з маленькою Віві, яка завжди дивилась на Фіне із неприкритим дитячим захопленням. Сьогодні було тихо. До фестивалю лишалось менше тижня.  Фіне віднесла коробки на склад і втерла піт з чола. Дзвоник на дверях сповістив, що хтось зайшов.

- Фіне!

Голос належав Есті Мейс.

- Я тут, бос, - дзвінко відгукнулась Фіне, - зараз йду.

- У мене для тебе хороша новина, - продовжувала говорити Еста.

- Невже, - насторожилась Фіне.

Передчуття підказувало, що хазяйка кавʼярні придумала для неї нову роботу. З цим думками вона вийшла в зал і заклякла.

- Познайомся, Фіне, наш новий працівник. Буде підпрацьовувати на вечірніх змінах.

- Вітаю, - металевим тоном промовила Фіне, - а ви не застарий для роботи в кавʼярні?

- Анітрохи, - похитав головою О Юн, - як раз чудовий час вчитися чомусь новому.

- Фіне, - цокнула язиком Еста, - я вирішила, що тобі під час фестивалю знадобиться допомога. Та і не постійно ж тобі самій ті коробки тягати. Навчатимеш його сама. Це тобі урок на майбутнє, якщо хочеш мати свою кав’ярню. Маєш не лише вміти робити сама, але й навчати інших.