Розділ 18

Злива

Його телефон не відповідав до ночі. У вечірньому випуску новин повідомили, що Девон Орай та його старша донька, Ісабела, потрапили у жахливу аварію. Обох було доставлено у лікарню у важкому стані. На місці аварії лишилося авто зареєстроване на ім’я представника родини Кан. Очевидці підтвердили, що за мить до зіткнення з авто вистрибнув чоловік. Зважаючи на швидкість, з якої неслась автівка, він мав би загинути або, щонайменше, покалічитись. Проте,  він піднявся і втік, що наштовхує на думку про його належність до нова.  Експерти переконані, що навіть якщо за кермом був не сам Кан О Юн, немає сумнівів у тому, що аварія не була випадковістю і повністю була спланована родиною Кан. Наразі поліція оголосила Кан О Юна у розшук.

Трохи пізніше була опублікована стаття, з якої Фіне дізналась, що приблизно в той самий проміжок часу на одній з центральних вулиць міст п’яний водій врізався в бар та відкрив стрілянину під час спроби його затримати. У перестрілці він загинув. Серед постраждалих – Ейден Нілет, молодший син президента Рінкю. Наразі він також у лікарні, на щастя, його життю нічого не загрожує. Поліція чекає, коли лікарі дозволять взяти свідчення у пана Нілета.

Близько опівночі подзвонила Амелія. Батько помер під час операції, його не вдалось врятувати. Почувши це, Фіне відчула, як кайдани, що міцно тримали її весь цей час наче розчинились у повітрі, розвіялись, як пил. Їй хотілось полегшено видихнути, але вона не змогла. У такі моменти емоції мають вирувати, плутати думки. Але свідомість її була кристально чистою. Вона вперше так чітко усвідомлювала свої почуття до рідного батька. Спочатку це був страх. Непідробний дитячий страх, на якому будувалась повага і покора. Потім він змінився на гнів, який розпалював пекучу ненависть, яка пропалювала її груди кожного разу, коли він починав до неї говорити. І нарешті, байдужість. Найнебезпечніше, що можна відчувати до рідної людини – це не відчувати взагалі нічого, порожнечу. Зараз вона відчувала сум і трохи розчарування. Цей владний, жорстокий чоловік, від чийого погляду у неї тремтіли руки, від якого вона так відчайдушно намагалась втекти, загинув. Так просто, так безглуздо.

Зі слів Лії Фіне дізналась, що Іса у критичному стані. Їй також зробили операцію і зараз до неї нікого не пускають. Лікарі кажуть, що ніч для неї буде вирішальною і більше не дають ніяких прогнозів. Сказали лише те, що вона дивом лишилась жива і до неї можна буде навідатись, якщо стан її стабілізують. Більше Лія нічого не сказала. Лиш попросила приїхати зранку у маєток. Потрібно було підготувати похорони батька.

Майже всю ніч Фіне просиділа на підлозі в коридорі. Вона без кінця набирала номер, але не чула навіть гудків. За вікном тихо стрекотали цикади. Вона дивилась в телефон так довго, що не помітила, як за вікном повільно піднявся вранішній туман. А коли двері тихо відчинились, вона побачила лиш силует. Він завмер на порозі, не наважуючись ступити і кроку. Від нього пахло вогнем і кров’ю, від спирався на стіну, ледь стояв. І він мовчав.

- Ти знав… що цей час на світанку називають часом пса і вовка? – промовила вона тихо, не піднімаючи погляду, - мені колись Алекс розповідав. Час, коли сонце тільки-но сходить, але світла сонячних променів не достатньо, щоб розігнати нічну темряву. Коли ти заблукав у лісі у цей час незрозуміло хто перед тобою. Пес, який прийшов тобі на допомогу і виведе на стежку. Або ж вовк, що прийшов по твою плоть…

Він мовчав. Здавалось, навіть не дихав.

- Ти все знав? Ще до викрадення. Ти із самого початку знав, що я Орай?

Тиша.

- У тебе було завдання? Ти мав мене вбити? Зблизитись? Щось вивідати?! Твоя поява в Мей-Мей того вечора… була випадковістю?

Ані слова.

- Твоє авто… на місці аварії. Родина Кан дійсно причетна?! Ти причетний до цього?!

І він все ще мовчав.

- Трясця… відповідай, Кан О Юн!!! – голос її зірвався на крик, - ти тому відтягував… не казав мені правду?! Не зізнавався хто ти?! Тому що… ті настільки мені не довіряв?! Тому що я Орай?! А ти Кан?! Чи тому що ти замішаний у цьому замаху?! Відповідай, щоб тебе!!!

Вона схлипнула. Він глянув на неї. В її очах палала така злість і образа, якої він не бачив ніколи. І чомусь, дивитися на неї, на таку, як зараз… було просто нестерпно.

- Кан О Юн… то хто ти?.. Пес? Чи вовк?..

- Я – Цербер… - прошепотів він.

У світлі вранішнього сонця вона побачила лише, що він не зводить з неї погляду. І в його очах вона знову не побачила ніяких емоцій. Як і в той день, коли вони побачилися вперше. Та раптом губи його вигнулись у дивній, ледь помітній сумній усмішці. Лиш на мить. А потім… він зник. Тихо, як і прийшов…

***

 - Сезон дощів почнеться раніше в цьому році, - пробурмотіла Бріджит, дивлячись у вікно на похмуре небо.

- Ага, - тихо відповіла їй Фіне.

- Думаєш, вже сьогодні?

- Ага.

- Фіне.

- Ага.

- Джозефіне!!!

- А? Що? Пробач, Брідж, ти щось казала? – Фіне відвела погляд від блідого обличчя Іси.

- Тц… ну серйозно, Фіне, - зітхнула Брідж, - скільки вже можна…