Розділ 16

Орай

- Її викрали?

- Так, батьку.

- Викрадачі знають, що вона Орай?

- Судячи з того, що ми не отримували ніяких вимог – ні.

- Чудово. Не лізьте у це діло.

- Що?..

- Якщо про це стане відомо, стане зрозуміло, що вона не може сама себе захистити. Стане відомо, що вона більше не має сили дощів. Це стане проблемою.

- Ви…

- Нехай цим займається Ліз. ЇВід її групи чуток точно не піде.

- Але ви відправили всю її групу на рейд!

- Нічого. Як закінчать...

- Вона ваша донька!!!

- Ця розмова закінчена!

- А щоб тебе! Невже у тобі немає нічого… нічого людського, батьку?!

- Займайся своєю роботою.

- Фіне… Алекс помер, бо ти нічого не зробив! Тепер ти дозволиш постраждати Джозефіне?! Ти монстр!

Девон замахнувся. Ляпас був настільки голосним, що у Іси задзвеніло у вухах.

- Знай своє місце. Я віддаю у твої руки цілий конгломерат. Не змушуй мене розчаровуватись.

- Твоя донька може загинути… а тебе хвилює конгломерат?!

- Знай. Своє. Місце. Якби Джозефіне знала своє – вона б не опинилась в цій ситуації. Вона – Фурія Кіріну. Час вже їй це згадати.

***

Фіне спробувала ще раз розтягнути мотузки, що перетискали її руки. Подумки вона не переставала сварити себе за таку необачність. Так безглуздо потрапити у руки викрадачів, під самісіньким будинком. Ріка хвилюватиметься, вона чекала на неї у Мей-Мей. І О Юн…

Викрадачів було троє. Але коли її привезли на закинутий склад, на них чекала ціла озброєна група. Її зв’язали та всадовили на одинокий стілець під стіною. Двоє з тих, хто викрав її, лишились з нею. Поводили вони себе дуже зухвало. Говорили багато і не дуже фільтрували те, що вони говорять. Судячи з усього, їх найняв хтось із опозиції. На жодному з викрадачів не було ніяких розпізнавальних знаків, тож, вірогідніше за все, вони з вільних банд. Або ж з Рінкю. Потрібно було вибиратись.

- Хей… панове, - наважилась заговорити Фіне, - тут якась помилка. Ви викрали явно не ту доньку. Я більше не маю цінності для своєї родини.

- Родини? – один з викрадачів обернувся до іншого, - Гарт, це що виходить, пес собі відхватив дівку з заможної родини?

- Гадки не маю, - знизав той плечами, - команда була викрасти і доставити сюди. Далі чекаємо розпорядження.

- Хм… цікаво… з якої ж ти родини?

- Арен, не лізь. Наказ – чекати!

- Ой, та буде тобі. Мені просто цікавлюсь, не чіпаю я її. Тобі самому хіба не цікаво?

- Байдуже.

- Але я от зараз дивлюсь на неї і когось вона мені все ж таки нагадує, - Арен торкнувся щоки Фіне і прибрав волосся з її чола, - так, дійсно. Кого ж ти мені нагадуєш?

Фіне сіпнулась у сторону.

- Гонорова, - неприємно оскалився Арен, - і гарненька. Несправедливо. Якийсь пес має таку гарну дівку, а я чимось гірший?

- Арен.

- Та буде тобі, Гарт. Кого вже це хвилюватиме? Ти подивись на цей вогонь в очах. Вона схожа на… трясця! Я бачив її лише здалеку… але готовий заприсягнутися, що ця дівка – копія дволикої Фурії!

- Що? – Гарт наблизився, - ти впевнений? Бути такого не може.

- Ну, справжню Фурію ми б не спіймали. У тої волосся було коротше, здається…

- Хіба вона не зникла пару років тому?

- Та яка різниця? Ха-х… схожість вражаюча. Потім похвалюсь мужикам, що завалив Фурію!

- Тільки торкнися мене і ти про це пошкодуєш… - прошипіла Фіне.

Вона вже зрозуміла, що перед нею ідіоти. А ще зрозуміла, що вони викрали її явно для того, аби шантажувати О Юна. І це було вже не смішно.

- Мені подобається, коли чинять супротив, - Арен потягнув до неї свої руки і вхопився за блузку, рвонувши її на себе. По бетонній підлозі покотилися дзвінкі ґудзики. Фіне спробувала вирватись, але заважали мотузки на руках.

- Арене, припини це, матимемо проблеми, - спробував зупинити його Гарт.

- Почекай своєї черги, - відмахнувся той, - га? Що там за галас?

З вулиці почулась стрілянина і рев мотору.

***

- О Юн, ми знайшли! Вона на складі… скидаю координати. Ми вже виїжджаємо за тобою.

Кан О Юн гнав авто так, як ніколи раніше. Вона була там одна. Його зводила з розуму думка, що хтось може нашкодити їй. Чиїсь брудні руки торкатимуться її. Він злився на Ліз. На Ейдена. Але найбільше він злився на себе. Орай. Джозе. Джозефіне Орай. Фурія Кіріну. Така тендітна і витончена. Хіба міг він у ній розпізнати ту демоницю, про яку йому розповідали? Тепер ситуація стала ще небезпечнішою. Хіба дозволять йому лишитися поряд із нею? Хіба сама вона лишиться, коли дізнається, хто він?