Розділ 15

Очевидне

Фіне збудив аромат кави. Вона солодко потягнулась та перевернулась на інший бік. О Юн зайшов у спальню і опустився на краєчок ліжка.

- Я збудив тебе, принцесо? – простягнув він їй чашку.

- А ти давно вже не спиш? – Фіне сіла і підсунулась поближче до нього

- Хвилин двадцять, може, – знизав плечами О Юн.

На ньому були самі лише штани. На мить Фіне задивилась на його оголений торс, вкритий татуюваннями і шрамами. О Юн був вродливим. Це була мужня врода, трохи лякаюча, небезпечна, хижа. Але він їй подобався. Їй подобалось, коли він готує для неї каву. Подобалось, коли називає її принцесою. Його турбота проявлялась у всіх тих ледь помітних дрібничках, які здавались зовсім незначними. Коли вони гуляли, він завжди йшов з боку дороги, у дощову погоду схиляв парасольку більше на її бік. Коли вона нахилялась, він завжди накривав гострі кути своєю великою долонею. Коли вони сідали в машину, він застібав їй ремінь. А якщо йшов раніше, ніж вона прокидалась, завжди лишав повідомлення. Попереджав, коли запізнювався. Сидів у незручній позі, коли вона засинала на його плечі. Його турбота іноді була незграбною, мовчазною, тихою. Але він піклувався про неї так, як не піклувався ніхто.

Поряд із О Юном Фіне почувала себе інакше. Це відчуття захищеності, безпеки, комфорту. Тепло, яке розливалось по всьому тілу, варто йому було лише торкнутися її. Такий глибокий, пронизливий погляд його різнокольорових очей. Їй здавалось, що тут і зараз існує лише їхній маленький всесвіт. Ні спогадів про минуле, ні думок про майбутнє. Існувало лише сьогодні у якому він був поряд. Фіне мала визнати одну просту і водночас складну річ. Вона закохувалась. Знову. О Юн був сильнішим за неї, він був добрим, турботливим, ніжним і… вона нічого про нього не знала.

Не знала, куди він поспіхом їде, коли дзвонить його телефон. Не знала, звідки на ньому стільки шрамів і хто лишив тавро на його обличчі. Не знала, що за чорне авто забирає його і хто той чоловік у чорному костюмі, що супроводжує його іноді. Вона не знала навіть його прізвища, а він не знав її. Вони вміло оминали теми родини, минулого, колишніх. Філігранно маневруючи між спогадами вони пізнавали один одного. Так глибоко, чуттєво. Відчувати один одного, кожну клітинку тіла, кожен клаптик душі. Вони знали один про одного все. І в той же час, не знали абсолютно нічого. Цей крихкий світ, що належав лише їм двом, тримався на яскравому, стрімкому почутті, що розривало зсередини. Бути разом, поряд, торкатися кінчиками пальців, цілувати гарячі уста, тонути у лагідних обіймах, як під теплим дощем. Здавалось, так буде завжди. Яка солодко болісна ілюзія…

Телефон О Юна неприємно бренькнув. Фіне цей звук не подобався. Він завжди означав лише одне.

- Тц… - О Юн глянув на екран, - потрібно йти.

- Знову робота?

- Так, - кивнув він, - пробач.

- Нічого, - похитала головою Фіне, - сходжу сьогодні у Мей-Мей, навідаю Ріку.

- Може… повечеряємо сьогодні десь у місті? – запитав раптом О Ю, - а потім прогуляємось? Хочеш до моря?

- До моря? Було б непогано, - задумливо промовила руда, - Юн?

- Ммм?

- Тобі не обов’язково згладжувати ці ситуації таким чином. Я все розумію, це робота і…

Він не дав договорити, стуливши їй рота поцілунком.

- Не розумію про що ти, принцесо, - посміхнувся він, заправивши прядку її волосся за вухо, - я хочу проводити з тобою так багато часу, як тільки зможу. От і все. Не шукай якогось підтексту у моїх діях.

Фіне цьомнула його в колючу щоку.

- Тоді поголися перед побаченням, - посміхнулась вона, - а то дряпаєшся.

- Домовились, - він обійняв її, вдихнувши аромат дівочого волосся.

Юн швидко зібрався і вийшов з квартири. Фіне з вікна дивилась, як він сідає в машину, а здоровенний лисий водій щось весело йому розповідає, закриваючи за ним дверцята. Коли авто зникло за рогом, Фіне помітила сірий бус, що стояв навпроти будинку. Поряд курив чоловік у формі вантажника.

- Нові сусіди?

***

- Ти спеціально плануєш облави на борделі в ті дні, коли в мене є плани? – роздратовано запитав Юн, заряджаючи пістолет.

- В тебе постійно є плани, - буркнув у відповідь Ейден, - коли ти останній раз навідувався в офіс?

- На минулому тижні. І на відміну від декого, всі мої задачі закриті!

- Так, годі дівчатка, не сваріться, - ляснула їх обох по плечам Ліз, - фарбуйте губки, беріть сумочки і ходімо. Друзі вже зачекались.

- Нагадай, чому ця блаженна тут?! – похмуро кивнув на жінку О Юн.

- Нагадую: це спільна операція Рінкю і О-Груп. Тут нейтральна територія, тому голови підпілля вирішили провести цей рейд разом.

- Романтично. До речі, якщо ти особисто тут, то і сестрички Орай нас порадують своєю присутністю? Вже можна було б і познайомитись.

- Ага, вже біжать, коси розтріпались, - уїдливо відповіла Ліз, - пані Бріджит наразі керує іншою групою. Амелія також має справи важливіші.

- Дивно, що таким лайном займаєшся ти, секретарко, - не менш уїдливо промовив Юн.