Розділ 11

Його погляд

- Вибачте, трохи затрималась, - Фіне спустилась сходами.

О Юн вже чекав на неї біля дому. Окинувши її поглядом, він подумки подякував Дощовому древу за ясну та теплу погоду. Фіне у світлій сукні виглядала неймовірно ніжно і мило. Руде волосся вона підібрала у високий хвіст,  але пасма все рівно падали їй на очі. 

- Нічого, я щойно приїхав, - сказав він, - куди хочеш піти? Я забронював столики у декількох ресторанах в центрі, про всяк випадок. Але можливо, ти хочеш у якесь інше місце?

- А ми… ви були у барі Саю? – запитала Фіне.

- Це той гриль-бар поряд з алеєю Дощового древа? – здивовано звів брови чоловік.

- Так! Там готують найкращі креветки у кисло-солодкому соусі! – посміхнулась дівчина, - чи… можливо, вам таке не подобається?

- Підемо куди забажаєш, - відповів О Юн, - тоді відміню броні.

Фіне і сама розуміла, що гриль-бар – не найкраще місце для першого побачення. Але світитися у центрі не хотілось. Не вистачало, щоб хтось її впізнав. А судячи по тому, які накази віддавав О Юн комусь у телефон, він забронював столики в усіх найдорожчих місцях, де часто відпочивали колеги батька та друзі її сестер.

У Саю завжди було шумно. Сьогоднішній вечір був не виключенням. Декілька великих компаній випивали після роботи, якийсь парубок незграбно загравав до дівчини за барною стійкою, декілька подружок голосно сміялися центрі залу. Вільних столиків було не багато, хостес провела їх за ширму у самому кутку. Коли вони зробили замовлення і їй принесли напої, Фіне розгубилась. Вона не знала, як почати розмову. На побаченнях вона вже давно не була. Та і її досвід у романтичних стосунках був не багатим. Всі ті «побачення» які влаштовував їй батько не мали нічого спільного з романтикою і тим більш, ніхто з запропонованих «партнерів» їй ніколи не подобався. В родині Орай ніколи не було місця коханню, лише холодному розрахунку. Усі діти Девона Орай мали вступити у шлюб лише з однією метою – розширення влади О-Груп і, власне, самого президента. Тож зараз, дивлячись на О Юна, вона навіть не знала, як себе поводити.

- А тут атмосферно, - порушив тишу між ними чоловік.

- Ви раніше не бували у таких місцях?

- Бував, ще коли був студентом, - промовив О Юн, - дуже давно.

- А де… де ви навчались?

- У Юридичній академії Ноулес, в Ашікайсе.

- Серйозний заклад, втупити туди дуже важко, - з неприкритим захопленням, сказала Фіне, - чотири роки тому я проходила практику у фірмі одного з випускників.

- Часом не Нолана Доу?

- Так! У нього. Ви знайомі?

- Навчалися на одному потоці. Він був ще тією занозою.

- Ви були друзями?

- Не сказав би, скоріш, суперниками. Постійно змагались за місце в рейтингу. Але Нолан завжди перемагав. Тому, після випуску він відкрив свою фірму, а я став найманим адвокатом і, як бачиш, не довго протримався в цій професії. Дозволиш особисте питання?

- Дозволяю.

- Нолан – ще той душний тип. До своїх практикантів висуває занадто завищені вимоги. І якщо ти потрапила до нього на практику, то ти явно виділялась на фоні інших кандидатів. Чому ти пішла з перспективної фірми і почала працювати у кавʼярні?

- Ммм… - Фіне задумалась, - як би так сказати. Думаю, я просто вигоріла. А у кавʼярні опинилась випадково.

Вона майже не збрехала. Просто вирішила, що на першому побаченні буде недоречно розповідати, що більше не могла повернутися туди, де познайомилась із Іаном.

- А ви дасте відповідь на особисте питання?

- Це буде чесно.

- Чому ви вирішили мене запросити?

- А хіба все до того не йшло?

- В якому сенсі?

- Нууу… - Юн відпив зі свого келиха, - декілька тижнів приходив у кав’ярню майже щодня, замовляв лише тоді, коли була ти, думав, помітно, що ти мені цікава.

- Хах, - розсміялась Фіне, - то це ви так… фліртували зі мною?

- Вийшло не дуже? – усміхнувся Юн, дивлячись на неї, - це не моя сильна сторона.

- А які ваші сильні сторони?

- Я завжди тримаю своє слово, - відповів він.

Офіціантка принесла замовлення. Розмова потягнулась легко, невимушено. Хоча О Юн і не був балакучим, він цікавився її життям. Питання ставив дуже тактично, уникав тем, які могли поставити її у незручне становище. На питання Фіне відповідав односкладно. Більше він слухав. І вона спіймала себе на тому, що їй дуже комфортно поряд із ним. Вона не підбирала слова, не продумувала свої відповіді заздалегідь,  не намагалась прорахувати наперед його питання. З ним було просто і приємно. Так, наче вони були вже давно знайомі.

Час минув майже непомітно. Коли вони вийшли з бару, було вже темно і трохи прохолодно. О Юн запропонував прогулятись пішки і вони вийшли на алею. Квіти на деревах вже розпустилися. Аромат у повітрі стояв солодкий. Крони підсвічувались маленькими гірляндами, що сприяло чарівній атмосфері. Коли вони дійшли до Дощового древа, Фіне вибігла трохи вперед. У її нефритових очах відблискувало сяйво яскравих синіх квітів. Дмухнув вітер, дівчина відступила на крок назад і наштовхнулась спиною на О Юна. Його руки обережно лягли на її плечі. Підвівши на нього погляд, вона зашарілась. Він дивився на неї, ледь посміхаючись. І бачив її. Таку, яку не бачив ніхто.