Розділ 7

Цербер і Джульєтта О-Груп

- Ти де?! Я тобі що, конферансьє?! Час тягнути, коли зірка запізнюється з виходом на сцену?!

- Вже їду.

- Ну серйозно, Юн, що за чорт?!

- Сказав же! Зараз буду! Дві хвилини!

Чорне авто з характерним гуркотом вилетіло з-за рогу і загальмувало, лишивши на асфальті чорні смуги від шин. Юн вийшов, голосно грюкнувши дверима. У доках було тихо. Занадто тихо. Біля одного зі складів стояло декілька авто, Юн одразу попрямував туди. Його зустріли двоє чоловіків, один одразу ж забрав у нього з рук піджак, інший простягнув сигарету і запальничку. Юн затягнувся і видихнув хмаринку сірого диму. Загалом, на складі було семеро. Двоє біля дверей, твоє в центрі і ще двоє прив’язані до стільців.

- Ми чекали на вас, бос, - сказав один з чоловіків.

- Нарешті, - буркнув Ейден, обертаючись, - я думав, ми працюємо.

- У тебе була одна задача! Прослідкувати за цими двома! А не чіплятися до дівок!!!

- Та що ти кажеш! Міг просто сказати, що то твоя дівка!

- Вона не!.. – Юн помітив на собі здивовані погляди підлеглих і додав вже тихіше, - це не той типаж жінок, до яких ти звик клеїтись. На шию вона тобі не кинеться.

- А тобі, значить, кинеться?

- По зубах давно не отримував?!

- А може ти?! Знайшов час на побачення!

- Заціпся, інакше!..

- Інакше що?!

- Ооо… а тут нічого не змінюється, - почувся насмішкуватий жіночий голос, - скажений пес так і намагається вкусити хазяїна.

- Що вона тут робить?! – Юн поглянув на Ейдена.

- А я казав, що ти тут потрібен! – зашипів на нього той, - ми не одні їх пасли…

- Трясця… - вилаявся Юн, - Ліз, яка несподіванка. А що таке? В серпентарії сьогодні день відкритих дверей? Чого виповзла?

- Неотесаний грубіян як і завжди, - жінка, що увійшла до складу скинула з плечей темний плащ, його одразу ж підхопив один з чоловіків, що її супроводжував.

Елізу Йон, офіційно відому як секретарку президента Девона Орай, в світ підпілля знали як консильєрі О-Груп. Жорстка і безжальна Ліз вирішувала всі делікатні питання конгломерату, особливо, якщо ці питання стосувалися фінансів. Була вона людиною слова, принциповою. У підпіллі таких поважали. Щоправда, з О Юном у них стосунки не задались із самого початку. Чоловік був готовий скрутити уїдливій панянці шию просто почувши її голос. Чого не скаже про Ейдена.

- Ліз, - розплився він у посмішці, - давно не бачились. Як справи?

- Роботи як гівна, - грубо кинула жінка, - от зараз могла б вечеряти десь, але ж ні. Якомусь вилупку захотілось побарижити на стороні.

- То сама б його і ловила, - буркнув Юн, - чого на готовеньке прилетіла?

- Прилетіла? То я вже не змія, а птаха, пане Кан?

- Ага, стерв’ятник. Постійно на всяку гниль тебе приносить.

- А ну повтори!

- Так, все-все, - вліз між ними Ейден, - вгамуйтесь! У нас зараз спільна мета. Знайти того, хто вирішив в обхід керівництва торгувати наркотою на нейтральній території. Зараз ми союзники! Ворог мого ворога – мій друг! Так?!

- Але ця!..

- Але цей!!!

- О Юн!!! Еліза!!! Ви вже не діти!!! Ворог мого ворога!..

- Мій друг, - в один голос зітхнули Юн та Ліз.

- Чудово, - видихнув з полегшенням Ейден, - що ж, повернемось до роботи.

Він вказав рукою на двох юнаків, прив’язаних до стільців. Обоє були помітно пошарпані. В одного була розсічена брова, у іншого, схоже, зламаний ніс.

- Зловили в Едемі, намагались штовхнути препарат біля бару компанії місцевих. Розпізнавальних знаків підпілля на собі не мали. Через бази даних встановили, що цей, - Ейден ривком підняв голову одного за волосся, - належить до підпілля Рінкю, звуть Родж, був у складі банди Рентан. Другий по нашим базам не проходить. Ваш?

- Наш, - кивнула Ліз, - його нещодавно в одну з банд прийняли. Ще навіть не встиг нічого путнього зробити, а вже обісрався.

- Що ж, - О Юн підкатав рукава своєї сорочки, - давайте поспілкуємось. Хто віддав наказ?

- Ми нічого не знаємо! Хто буде щось розповідати простому баризі?! – сполохнувся один з хлопців.

- Ти диви, воно розмовляє, - Ліз хижо посміхнулась, - ім’я!

- Вайн.

- Ти правий, Вайн, - жінка заклала за вухо прядку свого платинового волосся, - баригам розповідають лише те, що вважають за потрібне. Але це зовсім не означає, що вони нічого не знають. Правда ж?

- Я нічого не знаю, - вперто повторив юнак. Його розсічена брова сіпнулась.

- Ааайй… - закотила очі Еліза, - точно. Ти ж новенький. Ну, що ж. Спробую пояснити, у якій ти ситуації. Вас спіймали на нейтральній території з товаром. Якщо ви не знаєте, хто віддає накази, то принаймні, можете підказати нам, хто вам цей товар поставляє. У вас два варіанти: сказати нам хто це або ж сказати нам хто це після декількох годин тортур і принижень.